Сім’я та рідні – це свята і головна для кожного чоловіка ланка життя! Сьогодні про політика із Команди Зе і відому кожному вінничанину людину – Сергія Володимировича Кармаліту запитали його дружину Людмилу — доцента Вінницького політеха – та доньку Марину, студентку архітектурного коледжу.

– Люда, розкажи, як ви з Сергієм познайомились?

– Мені було 21, я взимку бігла на навчання в універ, біля ринку «Юність» зупинилось авто, вийшов високий, симпатичний хлопець і попрямував прямо на мене, ми трохи не зіштовхнулися – це був Сергій. Він відійшов у бік і пропустив мене, запитавши, куди я так поспішаю. Це було своєрідне перше миттєве побачення… А вже весною він мене впізнав і зупинився на цьому ж перехресті – тоді вже відбулось наше знайомство… І ще за кілька місяців він побачив мене на Соборній, підійшов, сказав, що хоче серйозних стосунків і взяв мене за руку… Це вже було кохання, часті побачення і за 2 роки у нас народилась донька. І вже 20 років ми живемо душа в душу… Скажу відверто, я щаслива! І про кращого чоловіка для себе і батька для нашої доньки я й не мріяла. Бо він дуже турботлива та відповідальна людина… Прямо як батько! І це розумієш із роками. Особливо у важкі часи, коли у Сергія через політику і його громадську діяльність були проблеми, затримання і незаконний арешт за надуманими звинуваченнями.

– Як ти – дружина і мати – перенесла той період, коли Сергія арештували?

– Це було дуже важко… Бо я знала всю правду про ту брудну кампанію проти нього і чому Сергія так вирішили залякати… Адже спочатку його попереджали, що це станеться, якщо він й надалі буде йти проти влади… Уявіть собі, що таке стукатись у всі двері з малою дитиною на руках, а тобі ніде не відчиняють – ні друзі, ні вороги… Але я зібралась, дала собі слово не розкисати від цієї несправедливості та боротись за своє сімейне щастя. Ніколи не забуду той момент, коли його вели «силовики» і Сергій так впевнено глянув на мене, мовляв, тримайся, все буде добре… Бо цього одного його погляду, сили в його очах мені вистачило, щоб знову почати вірити в себе і нашу сім’ю. Так само тепер, коли він повернувся у політику в Команді Зе, я його підтримую і вірю в успіх нового Президента України.

– Чого ви чекаєте від Володимира Зеленського в найближчі 5 років?

– По-перше, виправдання надій та здійснення мрій! Це як переливання крові! Коли в «тіло» країни вливається нова кров, нові ідеї, сучасне бачення і підходи до керівництва державою, армією, суспільством… 73% громадян повірили в успіх Команди Зе, віддали голос за ці реформи та зміни, і тепер настав час працювати заради цих змін та реформ. Адже енергії та запалу Команді Зе не бракує, і це вже визнали наші опоненти. Як жінка і мати я особисто мрію, щоб за ці роки зупинилась ВІЙНА і настав МИР! Щоб наші батьки-пенсіонери по всій Україні більше не були жебраками і нарешті отримали забезпечену старість від держави… У Вінниці хочеться більш комфортного міського середовища, високого рівня благоустрою, розвиненої інфраструктури, якісної екології… Мені не подобається, коли щільно встромляють безликі будівлі в історичні та зелені зони. Хочеться, щоб працювало багато підприємств і було більше можливостей для працевлаштування.

Для своєї доньки Марини мрію про її успіх як архітектора і дизайнера. Вона вже зараз розповідає мені про своє бачення міського планування у Вінниці. А як викладач і доцент технічного університету бажаю кожному своєму студенту гарних оцінок, чесного та копіткого навчання без хабарів, цікавої роботи тут, в Україні, та достойної зарплати…

– Людмило, як ви зламали стереотип про дружин депутатів та бізнесменів, які зазвичай не працюють? Ти ж науковець?

– У науку мене привела мама Валентина Анатоліївна, коли після декретної відпустки я спершу думала займатись бізнесом. Але диплом інженера-програміста переважив і я повернулась у технічний університет вже як викладач… Я вже доцент кафедри обчислювальної техніки, отримую задоволення від роботи зі студентами, які вже скоро будуть визначати майбутнє… А ще дуже приємно, що чоловік Сергій вірив у мене, підтримував мій похід у науку та нині пишається, що його дружина доцент ВНТУ.

– Марину ви народили через 2 роки після знайомства і їй вже 18… Більше не плануєте дітей чи як Бог дасть?

– Ми думали про дітей… Але маємо ось таку одну квіточку, яка виправдовує всі наші сподівання – красуня, малює, гарно вчиться, мріє стати архітектором і будувати нову Україну за Президента Володимира Зеленського і разом з його командою…

– Це правда, що вся ваша родина агітувала за Команду Зе цієї весни?

– Так, бо ми однодумці в плані політики та приходу цієї команди до влади в Україні після ери брехні, казнокрадства та відверто «совкових» кадрів у вищих ешелонах політикуму. Це наш свідомий вибір, яким ми пишаємось.

– Чому Марина Кармаліта навчається в Україні та Вінниці, хоча має змогу отримати освіту в Англії чи Америці?

– Це мій свідомий вибір – бо країні потрібна молодь, а молоді хочеться нової, якісної та успішної України, — продовжує розмову 18-річна донька Сергія Кармаліти, студентка 2-го курсу архітектурного коледжу КНУБ. – Тим більше, що у нашому місті є хороша «будівельна» школа, яка дає міцну та надійну базу знань за цим фахом… Звісно, хотілося би проходити практику за кордоном, щоб подивитись, як будують, креативлять і творять в Європі, Канаді та США. А починалось все із малювання в 5 років у творчій студії Світлани Телець «Барви України», звідки вийшло багато молодих талантів. Нині моє малювання переросло в захоплення архітектурою і я маю змогу практикуватись на галявині перед нашим родинним будинком, де триває ремонт… Я пишаюсь своїм татом, який, як батько і політик, завжди був людиною слова, дуже справедливим і щедрим до інших людей. Ніколи не забуду, як він підтримував мої перші картинки в «Барвах», виставки, пленери… Недарма нині ці роботи висять в його робочому кабінеті як головні родинні «шедеври» сім’ї Кармаліти.

Для мене сім’я – це все! І кожного дня я думаю, як живуть мої батьки Володимир Степанович і Галина Петрівна, яка допомога їм потрібна, що треба змінити в країні політикам, аби молоді не тікали з України, а літні люди жили достойно, спокійно і раділи успіхам своїх дітей, внуків та правнуків, — зазначив член Команди Зе у Вінниці Сергій Кармаліта.

Щиро Ваш,
Сергій Кармаліта