Я все намагаюся задати йому запитання – якого саме президента він очолює адміністрацію – Петра Порошенка, який вже давно склав свої повноваження чи вже нового – Володимира Зеленського? Але на жаль на це запитання мені слова не дають.

А ще він нещодавно признався, з необачності чи наївності, що одночасно з посадою голови РДА обіймає в рідному селі Довжку і неабияку грошову посаду – голови спілки власників майнових і, відповідно, не майнових паїв. А ще він, в порушення чинного на сьогодні законодавства, продовжує бути депутатом обласної ради. В обласній раді таких політичних «багатостаночників» залишилося, здається, ще один чи два.

Цей улюбленець молодих жінок в урочищі «Мохната», що на березі Дністра, як вам відомо, не так давно відремонтував дуже дорогий автомобіль агробізнесменів Ямпільського району, назвавши його своїм службовим, за сто тисяч гривнів, виділених йому з районного бюджету тими ж самими власниками тієї самої «Шкоди». Бо вони сидять в райраді депутатами в бюджетній комісії, в президії неспроста, не за карі очі…

Той підозрілий ремонт, як для простої людини, яка вмирає від раку через відсутність кількох десятків тисяч гривнів на хімійотерапію, зовсім нової машини вони хором, дружно назвали ПОТОЧНИМ. То ви можете собі уявити у скільки мільйонів гривнів обійдеться нам, платникам податків, капітальний ремонт цього злощасного авто, якщо воно і надалі обслуговуватиме цього чи подібного до нього голову РДА. Скільки десятків людей в районі змушені будуть вмерти від раку, щоб воно, це чуже імпортне залізяччя, було відремонтоване за вищим класом, за наші гроші, і забезпечувало всі забаганки, в тому числі і на березі Дністра, в «Мохнатій», очільника району? Якби ці великі гроші були вкладені в той законний державний автомобіль, який є на балансі РДА, то він би виглядав, як лялька. Але їх пустили на власність і без того багатих агробізнесменів, які ніщо не роблять собі на збиток.

Я взагалі не розумію, хоч вбийте, – ну навіщо грамотний, розумний, патріотичний Петро Порошенко гробить до решти свій імідж отакими кандидатами в депутати до Верховної Ради, як Михайло Вдовцов?! А може він про них і не знає, може їх йому підсовують, на підпис, якісь закляті вороги українського народу, які вже потирають руки від того, що очолять знову область, а відтак всі силові структури і суди в ній?..

Я б в це повірив, якби на власні вуха не почув нещодавно на сході села Довжка, яке викохало не одного такого державного «діяча», від самого пана Михайла Вдовцова, з трибуни, що це сам Петро Олексійович Порошенко його посилає в ці нардепи. А, якби, мовляв, не посилав, то він – колишній будівельник, зоотехнік у господарстві екс-глави держави і не рвався б на таку посаду бо він, мовляв, скромний.

При тім зауважив, що проживає в Довжку «поки що»… Дав зрозуміти, що він вже птаха не Довжоцького польоту. І село, що сиділо і слухало його цю промову в залі – зааплодувало. Як в кошмарному сні…

Звісно, цей висуванець Петра Олексійовича, не обмежував себе в регламенті і говорив довго – на кілька кримінальних справ вистачило б, якби в районі були правоохоронні органи і вони вміли слухати та аналізувати…

В решті решт по-батьківськи цей не худенький кандидат в нардепи порекомендував сільраді подати в суд на… комісара Ямпільського районного військкомату, бойового офіцера – підполковника, з Хмільника родом. А разом з ним ще на кількох рядових, сержантів і офіцерів, які мали необережність отримати по два гектари землі, відповідно до закону, в тому видатному селі без дозволу його величності – Довжоцього «народу». До речі, це не я величаю цю маленьку амбітну громаду «народом». А лиш переказую те, що чув на власні вуха на тому зібранні. Виступаючи на підтримку пана Вдовцова з трибуни, якийсь дядько обвів рукою всіх хто сидів в залі і прорік, що це сидить народ. А ви, мовляв, «воєнні», давали присягу захищати цей народ. Але замість того прийшли до нас в Довжок відбирати нашу землю. Так і сказав – «відбирати землю»… І ніхто не встав, не підійшов і не дав тому дядькові зі всього маху в морду. Навпаки – почулися бурхливі аплодисменти!..

Як не доводила представниця Держгеокадастру, що військові отримали в Довжку землю законно – її слухати не хотіли. Як не переконував воєнком, що призовники з Довжка норовлять всунути йому в кишеню хабара, що це село на передостанньому місці в районі за призовом на строкову службу, а про контрактну – і Бог забув!.. Йому теж не вірили. Як не благала мати рядового фронтовика-кулеметника, яка приїхала аж з Вороновиці, пана Вдовцова і всіх інших жителів села, які зібралися в залі, не чинити її синові перешкод в користуванні законно виділеною землею – її теж не сприймали. Перебивали, нагороджували всякими непристойними вигуками. І, ясна річ, проводжали з трибуни без аплодисментів, на відміну від овацій, якими нагороджували пана Вдовцова побажання якого громада взяла під «козирьок».

Сільський голова поставив на голосування рішення сходу села. Звісно, ніякої лічильної комісії і близько не було, ніхто не рахував тих хто проти, хто утримався. А навіщо таких рахувати? У них в Довжку своя особлива демократія.

Вирішили знайти «зубатого» адвоката і добити військових в суді. Як відомо, на «зубатих» адвокатів у нас зараз дефіциту немає, лиш би гроші заплатили. А платити є чим, маючи таких покровителів. Сільський голова сказав, наприклад, що їх земляк – віце-прем»єр пан Кістіон на днях направив їм на ощасливлення села аж сім мільйонів гривнів! Це ж не хрен собачий!.. Інші села, мовляв, таких подарунків з роду-віку не бачили і бачити не будуть.

Я, як депутат райради, пропонував з трибуни поглянути на себе довжокцям і усвідомити які вони щасливі, які багаті від того, що мають таких іменитих, заможних земляків, котрі все можуть. Але, у відповідь овацій не почув від переважної більшості бідно одягнутих людей, які просили хоч би яку-небудь роботу…

На тому сході звучало, в різних варіаціях, що Довжок, де найдовше в районі тримався пам’ятник Леніну – найбільш сипаратиське село в районі. Хтось в це вірив, хтось ні. І я вирішив, після того зібрання переконатися на власні очі чи правду кажуть люди чи брешуть. Поїздив, походив по Довжку – колишній столиці знаменитого повстання Семена Ільницького, який до останнього подиху боровся з російськими окупантами і місцевими запроданцями про що дуже добре описано в багатьох вже книгах істориків.

Те що я побачив у мене сумнівів не залишало – так можуть жити і допускати таке тільки кінчені сепаратисти, українофоби, манкурти!..

Перед сільрадою в бур’янах страшенних стояв недороблений пам’ятник скульптора з Могилева-Подільського Миколи Крижанівського. Але на епітафії не було ні імені Семена Ільницького, ні назви того знаменитого бойового підрозділу – Марківської сотні. Там вилискували на сонці лиш загальні словеса про козаків, які боролися за Україну в 1917-20 роках. Яких саме козаків- червоних, білих, жовто-блакитних – здогадайся, мовляв, сама…

Далі я поїхав до хати-музею Семена Ільницького. Боже!.. Те що я там побачив інакше ніж наругою сільської, районної, обласної і верховної влади над пам’яттю справжнього народного Героя України назвати не можу, язик не повертається! Хата і все обійстя, включно із знаметитою криницею повстанця, зарослі страшенними, непролазними бур’янищами. Вони царапали, жалили, але я таки пробрався спершу до вхідних дверей, а далі і до віконечок і побачив через них напіврозвалену піч, сміття замість експонатів, пустку…

Переконаний – сюди не ступала вже дуже давно нога жодного школяра, жодного депутата, жодного місцевого і закордонного туриста, жодного історика-науковця, які не перестають заробляти на Семенові Ільницькому своїми творами, жодного Кістіона з його мільйонами і хвалькуватого Вдовцова – улюбленця особливих жінок !..

І мені подумалося. Боже, який цинізм! І ця особа, цей висуванець Петра Порошенка має нахабність після такого ганьбища ще висуватися в народні депутати України?!.. Це ось за такі «заслуги», які бачите на фото?

Картина абсурду, цинізму, сепаратизму в Дожку була б не повною, якби я не показав вам на знімку і охайно доглянуту, в квітах, новесеньку церкву Московського Патріархату збудовану тут недавно Петром Порошенком. Церкву, яка вовком дивиться на сусідів-Великокісничан, які вже пів року, як проголосували за перехід до ПЦУ, але ввійти у свій храм не можуть – бо попи московської церкви не дають…

Ямпіль-Довжок