Лікар-стоматолог Ярослава Михайлівна тільки недавно орендувала кімнату у колишній малосімейці і відкрила власний кабінет стоматологічної допомоги.
Розповідала, що до того працювала у приватній клініці. Але не витримала шаленої гонитви за прибутками, яку організував хазяїн медзакладу.
– У мене виникла інша проблема. Свою маму я, звичайно, лікую безплатно. Але можу розоритись на скидках для її друзів, — каже Ярослава. — Мамині подружки-пенсіонерки, напевно, переконані, що я займаюсь не бізнесом, а благодійністю. Приходить, наприклад, тьотя Катя, починає пригадувати, як мене, маленьку Ясю, на руках тримала. А після лікування і пломбування зуба вручає мені… шоколадку! І обіцяє ще чоловіка прислати, бо він вже другий рік ходить з діркою в зубі. У мене ціни нормальні, таке лікування коштує 850 грн., до того ж відбілювання я їй зробила безкоштовно. Та її аж перекосило, коли вона мені гроші вручала, наче я їх не за роботу отримую, а вимагаю надурняк!
У перші робочі дні таких родичів-друзів-знайомих на прийом до мене записалось багато. І кожен з них надіявся, що я буду лікувати їх на халяву. Те, що мені треба платити оренду, податки, зарплату медсестрі, купувати інструментарій, матеріали і самій якось жити і розвиватись — їх не цікавило!
Сусід Юрій Іванович виявився людиною більш адекватною, ніж тьотя Катя. І навіть не подумав просити скидку, посилаючись на сусідство в гаражному кооперативі з моїм батьком. Коли він заплатив і пішов, я зітхнула з полегшенням — виявляється, знайомих теж можна лікувати! А то я вже хотіла всім дзвонити і відміняти прийом, щоб не було конфліктів.
Правда, потім мама мені дорікала, мовляв, її задушевні подруги незадоволені, що я беру з них гроші. А я відповідала, що такі корисливі стосунки дружбою не називаються!
Нічого, не збідніють.