Саме так в умовах польської окупації єдналися і боролися українці, щоб вижити і зберегти свою ідентичність!
Це був перший візит політика такого рангу після того, як Президентом України було обрано В. Зеленського. І нікого особливо не здивувало, що це був саме Беньямін Нетаньяху. Адже це дійсно прилетів з візитом – «свій до свого»! А ось чи «по своє», це вже великий знак запитання. Мені здалося, що «по чуже»!
Не буду розписувати, які свої політичні питання прем’єр-міністр Ізраїлю вирішував напередодні майбутніх виборів і які дивіденди він здобув в очах своїх виборців. Мене турбує, що здобули ми, а чи, можливо, втратили. Похвалитися, виявилось, нічим. Навіть при вшануванні пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру виникало підсвідоме питання: чому Ізраїль відмовляється визнати голодомор в Україні 1932-1933 років геноцидом українського народу. Виходить якесь однобоке вшанування жертв і неоднозначна цінність людського життя. Загибель п’яти мільйонів євреїв під час Другої світової війни — це голокост, а семи мільйонів українців від штучного голоду, лише впродовж року, це не геноцид!?
Зачепило, що під час візиту «делікатно» обійшли тему військової агресії Московії, анексію Криму та частини Донбасу, звільнення політичних заручників і полонених. Не прозвучало жодних заяв з цього приводу. Ізраїль не захотів приміряти на себе роль посередника та миротворця, як і поділитися з нами військовими технологіями та озброєнням навіть за гроші.
Питання зони вільної торгівлі виявилось великою булькою. Адже ця угода була підписана ще раніше і навіть ратифікована Верховною Радою. «Тормозом» є якраз ізраїльська сторона, яка обіцяє її ратифікувати саме після виборів. І слово «обіцяє» є тут ключовим. Нас вже нагодували подібними обіцянками, наприклад, при підписанні Будапештського меморандуму.
Підписали додаткову угоду по співробітництву в сільському господарстві. Що вона нам принесе — поки що зовсім не зрозуміло. Але в зв’язку з тим, що оточення Президента має намір торгувати українською землею, це вже може мати потенційну загрозу.
Виглядає дивним підписання угоди про підготовку в українських вузах спеціалістів з вивчення івриту і, відповідно, в ізраїльських — вивчення української. Ви можете повірити, що лікар з Ізраїлю приїде працювати в Україну, коли звідси свої їдуть? А ось наші спеціалісти в Ізраїль поїдуть!
Виходить, що ми за свої кошти будемо готувати дипломованих спеціалістів для ізраїльської економіки, і вони таки «зробили нас разом».
Та вишенькою на торті є обіцянка ратифікувати пенсійну угоду, за якою Україна буде платити пенсії, соціальні виплати інвалідам та ліквідаторам аварії на ЧАЕС – євреям, які проживали на території України і виїхали в Ізраїль після 1991 року. Для економіки Ізраїлю ці кошти зайвими не будуть, а ось в нашому Пенсійному фонді дірка збільшиться, як і в державному бюджеті. Така щедрість під час війни та при наявному зовнішньому боргу є неприпустимою.
Ще дивнішою виглядає досягнута домовленість відвідати Зеленським столицю Ізраїлю Єрусалим, який визнали столицею лише США та Румунія. Такий візит спричинить збурення в арабському світі та не зрозуміють в Європі, де столицею далі вважають Тель-Авів, і там розташовані всі дипломатичні служби. Тож від такого візиту може бути більше шкоди, ніж користі.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що «вони таки зробили нас разом» і це був візит «свій до свого по чуже», тобто наше! Ще кілька таких візитів – і знову підемо світом з витягнутою рукою та доведеться просити допомоги Міжнародного валютного фонду, випускати додаткові євробонди, за які будуть розраховуватися наші діти та внуки.
Насправді в держави Ізраїль є чому вчитися. Адже з часу його заснування в 1948 році він постійно живе в стані війни з сусідами, і за сімдесят років його жителі не втомилися від війни, на відміну від нас. В стані війни, не маючи природних ресурсів, вони створили з нуля потужну, високотехнологічну економіку, сільське господарство в пустельному кліматі, а не розбазарили, порізали та розпродали. Створили ядерну зброю, а не позбулися її, як ми. Відродили мертву мову — іврит, а ми хоронимо живу — українську. Захищати державу Ізраїль — це честь і обов’язок всіх громадян, і там нікому на думку не спаде ховатися від призову. Вони знаходять військових злочинців по всьому світу та карають їх смертю. Там неможливе перебування у владі ворогів держави, існування антиізраїльських медійних ресурсів, а в нас?..
Та цікаво ось що! В Ізраїлі арабське населення складає десь близько 20 відсотків, це як у нас руських, а євреїв у нас взагалі лише 0,02 відсотка. Тож чи досяг би Ізраїль таких висот, якби в Кнесеті арабів-депутатів було близько 50 відсотків і президентом Ізраїлю чи прем’єр-міністром обирали араба?! А в Україні таке можливо! Разом росіяни та євреї складали дві треті нашої Верховної Ради, і їх обирали та призначали очільниками держави та уряду…
Думайте! Є над чим! Якщо ще здатні ми думати!
Мирослав Вересюк,
читач, м. Вінниця
Народ втомився від війни!
То хто ж втомився? Звідки втома?
Втомились ті, чиї сини
Впродовж війни сиділи вдома?
Втомились, хто не хоронив
І не оплакував героїв,
Хто вже давно в душі загнив,
А мозок і язик роздвоїв?
Втомились ті, хто гарував
На дискотеці, в ресторані,
Елітні клуби штурмував
І відчував себе в нірвані?
Втомились! Бо забули вже,
Що шостий рік війна триває!
В Криму мочити фаберже
За злочин, стерво, не вважає!
Під кожне свято ця орда
Все в супермаркетах змітає,
Машин елітних, от біда,
Припаркувати місць немає!
Усі розкуплені квитки
На лоукости на півроку.
Які відвідать пам’ятки? –
Лиш мають, втомлені, мороку.
Ніхто й копійки на АТО
З них не пожертвував ні разу.
Їм Україна шапіто,
І з жиру бісяться до сказу.
Плюси запудрили мізки?
Втомились суки, зубожіли,
Та вірять фейкам і в казки,
Обрали блазня нам Зебіли.
Тепер – державність на кону!
Хто це збагнув – вже не сміється!
Коли програємо війну,
В крові країна захлинеться…
Мирослав Вересюк,
серпень 2019 р.
