Бо моя родина там, а серце і натхнення тут, у рідній Вінниці, — сказала відома поетеса і співачка у фіналі своєї серпневої «Поетичної паузи за Римським часом» в «Інтершику».

Тут вінницька італійка Татіана Комарова-Сільвані зібрала рідню, друзів та вчителів на свій камерний творчий вечір у кав’ярні «Галереї XXI»… І більше години для публіки лунали нові та вже відомі білі поезії Татіани із вже виданих книг і майбутньої збірки «Храм Електри».

Було по-домашньому тепло, із авторським тортом, першою вчителькою музики Земфірою Семенівною Кесельман і скупою сльозою на прощання під чутливий вірш «Чекай мене…»

А щоб мама могла співати для Вінниці та вінничан, її маленького синочка Валентіно у візочку під час творчого вечора колихав друг. Перед відльотом до Італії Татіана розповіла про своє життя у місті святого Валентина та українців на Апеннінах:

– Вірші та пісні пишу переважно вночі чи на кухні, бо діти не дають жодної вільної хвилини. Тому вдень я мама і дружина, а вночі — поетеса, — розповіла Татіана. — За ці 2 місяці вдома я побачила всіх кого могла, але на творчий вечір прийшли дійсно найближчі… Тому я розплакалась, бо такого в мене там, в Італії, немає. І це правда. Тому я завжди читаю «33-й канал», ваш сайт і сторінки в соцмережах, щоб залишатись у курсі подій у Вінниці та Україні… Так нам добре з дітьми тут, що не хочеться збирати валізи на Рим. Але канікули і літо кінчились — ми летимо у теплі краї.

– Всіх розчулила твоя зустріч із Земфірою Семенівною! Ти дійсно була в дитинстві вундеркіндом на всю Вінницю?

– У 5 років я читала, писала і грала на фортепіано… А вона мене першою вчила нотній грамоті та грі на інструменті. І коли ми побачились через стільки років, я знову відчула себе 5-річним дівчиськом. Це була дуже і дуже тепла зустріч.

– Як ставляться до українок в Італії?

– Нормально, бо ми чесні, працьовиті та відповідальні. І мій чоловік це цінує, носить вишиванку, але вже 6 років не може через роботу приїхати до Вінниці та випити чарку горілки із кумом… Бо життя для всіх жорстке. І наші жінки в Італії справді важко працюють не за всі гроші світу, і це треба розуміти тут, в Україні, коли ти хочеш позаздрити їхнім заробіткам. Але коли ми зустрічаємось, говоримо рідною українською, співаємо народних пісень. Ми любимо Україну.