Ганна Ситіна народилась у Гайсині. Дівоче прізвище Шарандак. Закінчила Вінницький політехнічний університет за спеціальністю інженер-електрик.

За фахом ніколи не працювала і вирішила здобути другу освіту менеджера організації та адміністрування у Вінницькому торговельному університеті. Але знайомство з майбутнім чоловіком і виїзд за кордон змусили дівчину взяти академ–ідпустку.

– Історія мого кохання і подальші зміни у житті — це казка, — каже Ганна. — Познайомилася з хлопцем в Інтернеті за три дні до його відльоту в Австралію. Переписувалися. Прилетів він в Україну на весілля до друга. В одній з переписок запитав: «Чи є у Гайсині де випити кави?» Через сорок хвилин зустрілися. Назвався Дмитром. У розмові знайшли багато спільного. У той же день він запросив мене до свого батька на день народження. Деякий час вагалась. Але, набравшись сміливості, наступного дня поїхала в Умань. Поверталась у Гайсин з думкою: «Зачепив. Але завтра повертається в Австралію». В останній день канікул Діма написав: «Хочу познайомитися з твоїми батьками, тож чекайте через час у гості». Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Приїхав. Познайомився. Сказав, що сподобалась, і наступного дня покинув Україну. Впродовж місяця спілкувалась з Дмитром через Інтернет. Вивчала англійську і навчалась водити авто. Часу було обмаль. Одну з переписок пропустила. То він зв’язався із моїми батьками і, не повідомивши мене, сказав їм, що повертається в Україну. Одного дня йшла на заняття до репетитора — бачу, з-за повороту виїжджає «Ауді». Виходить Дмитро з букетом троянд. У мене аж дух перехопило.

За декілька днів ми відпочивали в Умані на ролердромі. В присутності друзів, під чудову музику він запропонував стати його дружиною. Після весілля Дмитро повернувся в Австралію. І радість на тому закінчилась. У цей час збирала документи, подала в посольство. Повідомили, що візу отримаю впродовж року, але на небі зійшлись зірки — за півтора місяця отримала партнерську візу.

В Австралію Ганна Ситіна прилетіла в лютому 2015 року. Найважче було опанувати австралійську англійську мову.

– Все, що вчила раніше — не знадобилось. Не розуміла нічого, — розповідає Ганна. — Склалось враження, що потрапила на іншу планету. Австралійська англійська дуже специфічна. Недарма місцевих мешканців називають лінивими. Вони так викручують, ковтають, скорочують слова, що досі не всіх можу зрозуміти.

За місяць Ганна Ситіна потрапила на кінну ферму, де працював чоловік Дмитро.

– З дитинства мала думку, що коні розумні, хороші тварини. Тільки, коли один із них страйканув — піднявся на півтора метра вище мене і показав свою силу, зрозуміла: я їх недооцінила, — продовжує Ганна. — Вони дуже непередбачувані. Поступово звикла до роботи, хоча часто потерпала від отриманих синців і покусів. Коні так і норовили як не вдарити ногою, так вкусити за руку чи ногу. Діма бачив, як мені важко, але завжди підтримував. Якби хтось раніше сказав, що доглядатиму за кіньми в Австралії, то подумала б, що наді мною глузують.

Молода сім’я орендувала будинок у Янзі, в південно-західній частині штату Новий Південний Уельс. До роботи їздили за 25 кілометрів. Згодом, щоб зекономити гроші, переїхали на ферму.

– Жили у залізному вагончику у вісім квадратних метрів. Моя перша зарплата була 1200 (20 400 грн.) австралійських доларів за два тижні. Із тієї конеферми ми возили доглянутих лошаків на продаж. Власники заробляли немалі гроші — 180 тисяч (близько 3 млн грн.) за особину, а були екземпляри у два мільйони австралійських доларів (34 млн грн.).

Ціни залежать від родового дерева коня, як проявляли себе всі родинні лінії жеребців на скачках, бігах. Продажі розпочинаються в грудні і продовжуються до липня. Проводяться у великих містах: Сіднеї, Мельбурні, Аделаїді, Голд Кості. Потрапити на торги престижно. За три дні від початку коней по одному виводять на ринг (у кожного є свій номер-лот), і проходить так званий аукціон, де клієнти по-своєму, на пальцях, показують ціни. Судді це доносять до аукціоніста. Пам’ятаю першого коня, якого водила рингом. Його продали за 180 тис. австрал. доларів.

На фермі Ганна пропрацювала рік. Чоловік Дмитро — 3,5 року. З певних причин почали пошуки роботи. За умовами візи мали лише 90 днів.

– Завдячуючи другу, а нині хрещеному старшого сина, ми потрапили на конеферму арабського шейха Мохаммеда бін Рашида аль-Мактума — «Годолфін», — продовжує розповідь Ганна. — Це одна із найкращих ферм у світі. Тут від роботи я отримувала задоволення. Працювала у лікарні для коней, допомагала ветеринарам. Чоловік займався лошаками, які ще не досягли одного року. Вони їх тренували, відправляли на іншу ферму, де жеребців обкатували та готували до скачок. Вартість доглянутого лошака була в два — три рази більша, ніж на попередній фермі. Нам надали безкоштовне житло, автомобіль.

За півроку жінка завагітніла і продовжила працювати в офісі. На сьомому місяці пішла в декрет. Коли сину Ельдару виповнилось чотири місяці, у вечірні часи виходила підробляти на фермі. Сьогодні сім’я Ситіних є резидентами Австралії. Ганна з Дмитром проживають у Централ Кості. Дмитро відкрив власний бізнес і займається відеографією. У лютому цього року Ганна народила Домініка і продовжує працювати.

– Працюю у нічні зміни. Дивлюся за вагітними кобилами і приймаю пологи, — розповідає. — І не потрібно говорити про ветеринарів, що вони «коновали». Я хоча і не навчалась на ветеринара, але скажу: вони роблять велику справу. Робота їх цікава і потребує великих знань. Зацікавленим для переїзду в Австралію скажу, що мінімальна місячна зарплата становить близько 2900 австралійських доларів (49,3 тис. грн.), але все залежить від спеціальності. Проживання дуже дороге. Дитячий садочок коштує від 105 доларів (2,6 тис. грн.) у день за дуже посередні умови. За переліт з України потрібно заплатити 1800 доларів (30,6 тис. грн.). Австралія, як і мешканці, цікава країна. За роки проживання ми знайшли собі друзів, із якими часто зустрічаємося. Іммігрантом тут бути абсолютно нормально.

Геннадій Таченко