Ця історія останні півроку на вустах бійців та волонтерів області. Ветерана АТО з Калинівки Олександра Лотоцького звинувачують у побитті начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Олександра Завроцького.

Сам чоловік усі звинувачення відкидає й пояснює: йому, онкохворому, не надали належну лікарську допомогу та спровокували конфлікт. Тепер йому загрожує кримінальна відповідальність.

– Восени 2014 року я потрапив до армійської авіації, пройшов бої в Іловайську. Далі дві ротації — батальйон охорони в Сватовому, супроводжував автомобілі медиків. Після року служби повернувся до Калинівки, тоді знову пройшов комісію й знову у армію. Служив у морській піхоті. Саме на передовій в мене почались проблеми зі здоров’ям, адже отримував травми під час бойових дій. У жовтні 2017 року я поїхав до Інституту раку, бо запідозрили онкологію сечового міхура. Після огляду лікар-уролог був більше збентежений тим, що в мене постійно труситься голова, й рекомендував пройти обстеження.

Військкомат дав направлення до вінницького шпиталю. Але там мені відмовили, відправивши самостійно проходити огляди в інших медичних закладах. Після зібраних висновків сказали з’явитись. Мене прийняв один із підполковників й натякнув на грошову винагороду. Мене це обурило, і я заявив, що буду скаржитись у вищі органи. Але військовий лікар вигнав мене з кабінету. 18 грудня 2017 року я знову взяв направлення про встановлення причинного зв’язку травми (контузії) з виконанням обов’язків. За тиждень звернувся у шпиталь до підполковника Симоненка, оскільки мій стан сильно погіршився. Вимагав проведення ВЛК. Але так і нічого не дочекався. Військовий лікар заявив, що у Києві на нараді сказали, що тільки 10% хворих пройдуть ВЛК, а хто — він сам вирішить.

На цьому тлі моя онкологія тільки прогресувала. Зрештою, пухлину видалили у Львівському шпиталі, а після операції надали відпустку на 30 діб для лікування за місцем проживання. За вказаний термін я повинен був отримати хіміотерапію. Приїхав у Вінницький шпиталь. Полковник Чорноконь відмовився мене лікувати. Відправили до Києва, звідти — до нашого онкодиспансеру, але й там мені раді не були. Підключились волонтери, які змусили прийняти мене в шпиталь. Там мені не надали належної допомоги — чотири «хімії» купили волонтери, інші шість — я сам.

З боку лікарів було зневажливе ставлення, що й провокувало подальші нервові зриви. Я став частіше скаржитись на сильний головний біль, мене оглянула невропатолог Ткачова й сказала: все нормально. Благав її відправити мене на МРТ, на що вона відповіла, що не хоче. Тому я пройшов його за власні кошти у приватному центрі, де діагностували прогресуючу післятравматичну енцефалопатію, атрофію мозочка та кісту. Саме через це я отримав першу групу інвалідності.

Оговтавшись від пережитого, почав боротьбу за справедливість. Начальник госпіталю Олександр Завроцький постійно відмовляв мені у видачі довідок про призначення лікуючого лікаря. Він добре знає про провину колег та покриває їх, бо я хочу подавати на них у суд. У минулому році я вкотре прийшов до нього в кабінет, аби розібратись. Він руку протягнув, але я відмовив. Після того став виганяти з кабінету, погрожувати викликом поліції. Я навіть пальцем його не зачепив, а він потім написав заяву, що я його побив й носа розбив!

Начальник Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Олександр Завроцький так трактує інцидент.

– Перший раз я зустрівся з даним громадянином восени 2017 року. Він прийшов до кабінету, й основна скарга була на лікарів, які, з його слів, необ’єктивно оцінили стан його здоров’я, у результаті чого в нього загострилась хвороба, пов’язана з головою. Мовляв, просив зробити ті чи інші обстеження, але їх, на його думку, не зробили, і виникли певні відхилення. Діагноз не можу називати, адже є лікарська етика. З приводу цього з Головного військово-медичного управління було дві комісії призначені. Був присутнім навіть головний уролог Міноборони, який безпосередньо спілкувався з Олександром Лотоцьким.

Наскільки мені відомо, навіть при розмові з ним з боку військового були погрози розправою. По­рушень не було знайдено. Влітку 2018 року з’явилась інша тема — дана особа заявила, що зміни, які на сьогодні є зі здоров’ям, пов’язані з травмою голови, яку він отримав під час бойових дій на Сході. Я особисто взяв це питання на контроль, передзвонив у штатну ВЛК. Але в цій ситуації повинна була бути під­тверджувальна довідка з частини, ми таких не видаємо. У бійця її теж не було.

Тож я звернувся до Центральної ВЛК у Київ, де вже знали про ситуацію. Там відповіли, що пояснювали все пану Олександру, але він із відповіддю все одно не згоден, — каже полковник медичної служби Олександр Завроцький. — Зрештою, я запропонував чоловіку взяти довідки, які в нього є з зони бойових дій, накази, аби таки йому допомогти. Документацію відвезли до столиці — там сказали категоричне «ні». Зайшли з іншого боку — відправили запити у частини. З однієї не прийшла відповідь, в іншій відповіли, що травму під час виконання завдань, пов’язану з захистом Батьківщини, пан Олександр не отримував.

Наприкінці минулого року чоловік знову прийшов до мене, ввійшовши, відмовився навіть руку подати. Нічого не сказавши, став бити по обличчю та голові. Є свідки. Більш того, при мені він ходив рівно та без палички. Я не викликав поліцію й не мав на меті роздувати скандал. Але коли почались погрози обілляти кислотою та побити молотком, звернувся до правоохоронців. Після пережитого проходив лікування під час своєї відпустки, зняв побої, дав свідчення. Мені дуже образливо за це все, бо я поставився до пана Олександра як до рідної людини. Ми йшли назустріч, домовлялись навіть з онкодиспансером, де бійцю проводили первинну терапію по тому основному захворюванню, яке в нього діагностували під час лікування у Львові. За нього вибачались навіть зі Спілки адвокатів, але сам він — ні. Це на його совісті.

У пресслужбі обласної по­ліції нам повідомили, що за даним фактом відкрите кримінальне провадження — погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок. Вже оголошено підозру. Триває досудове розслідування та призначено ряд експертиз.

Сам Олександр Лотоцький додає: буде до кінця наполягати на своїй правоті.

– Так і напишіть! Якщо я хоч слово збрехав, то щоб я згорів від того раку за місяць, — каже він…

Вікторія Снігур
Фото Олексія Бойка