У цій родині зовні було все добре. Побрались ще студентами, паралельно вивчились. Народились дві дівчинки-красуні — наче казкові принцеси.
Справи у молодого подружжя йшли вгору… Робота, а далі бізнес. Відпочинок за кордоном, усміхнені й щасливі обличчя на фоні пальм та моря, престижні автомобілі… Звісно, була й важка праця денно й нощно. Але це все було «за кадром» людських позитивних емоцій та успіху. Звісно, були й заздрощі «за спиною». Але родина йшла уперед.
Зростали красуні. З милих маленьких дівчаток ставали впевненими у собі юнками… І вже друзі родини недарма жартували про гарних зятів та королівські весілля. І ось вже випускний бал у школі. Доросле життя…
Але зненацька через поріг родини переступила страшна біда… Автокатастрофа. Лобове зіткнення. Чи погана дорога, чи, може, злочинний намір? Ця таємниця й досі не розгадана. Вона померла на лікаряному ліжку, незважаючи на усі намагання найкращих лікарів… Він дивом викарабкався з того світу… Хоча в це вже мало хто вірив…
Її поховали, коли він ще був на межі… І найстрашніше було спостерігати, як кричали та бились о землю у водоспаді сліз дві юні копії своєї найгарнішої в світі мами… А у натовпі хтось теж витирав сльози співчуття, а хтось в душі й радів: «Врешті, буржуї кляті своє отримали! Так їм і треба!» Але публічне життя родини з того часу закінчилось… Лише зрідка сусіди бачили машину. Але за тонованим склом та височезним парканом нічого не було видно. Зникли з людського поля зору й дівчата-красуні… Не бачили їх ані в університеті, ані у місті. На телефонні дзвінки не відповідали ані вони, ані тато… «Поки не оговтались від біди, немає чого їх тривожити»… Втім, час минав… Минали й роки… Жодних новин…
Але ж усім відомо, хто водиться у тихому болоті. Бо ще одного разу сусіди були шоковані, як до шикарного будинку прилетіли мікроавтобуси із затонованим склом, звідки горохом через паркан посипались бійці у масках та зброєю… А вже увечері усіх просто шокував сюжет у кримінальній хроніці… Як батько, колись успішний бізнесмен, який не оговтався морально та психологічно після смерті дружини, зробив заручницями та наложницями своїх доньок… Як тримав їх у справжньому рабстві… І великий, на усю стіну, портрет своєї юної та гарної дружини… І ще один шок — малесеньке дитяче обличчя… Рідної онучки від рідної доньки… Ще однієї точної копії красуні-дружини, якою її усі запам’ятали з першого погляду…
І як розводили руками лікарі та психологи… «Психологічна травма, що ж поробиш… Неврози та людські відхилення психіки найменш досліджені та незрозумілі до цього часу… Навіть фахівцям. Навіть Фрейд помилявся у чомусь… Он приклад царя Едіпа, тільки навпаки. Чужа душа — сутінки…»
Поважний чин у погонах теж червонів й відводив очі… «Латентна злочинність, що тут зробиш… Ще добре, що ми таки навіть вчасно й провели спецоперацію!»
Звісно, слідство та суд були закритими… Справедливий вирок, втім, не тюрма, а примусове лікування… Звідти батько вже не вийшов на волю… Ніколи… Що сталось із доньками та онукою — невідомо. Кажуть, що вони відразу ж виїхали з колись щасливих родинних стін…
А оце купили його грошовиті переселенці. Може, по-новому заживуть? Як і доньки, що вже стали дружинами нічого не відаючих німців. І тільки онучка – єдиний живий свідок цих неприродних стосунків батька та доньок.
Ось як безмірна любов може перерости в страшну наругу…
З повагою,
Ольга
Брехня.