Листопад. Похмурий, але не холодний. Січе мряка, в полі туман… Із татом вдвох йдемо. На гумових чоботях чималі шматки глини… Але ж ПОЛЮВАННЯ! ВІДКРИТТЯ! НА ЗАЙЦЯ!

Поки нікого. Пройшли майже половину колись густо зарослого соняхами поля. Як посміхались серпневому сонечку квіти, як з радістю вони підставляли яскравим та спекотним промінцям свої голови.

Але знову прийде любе літечко… Що там півроку!

Кінець поля. Стовпи електромереж наче привиди в тумані… Фррр! Прямо з-під ніг рветься зграя куріпок. Спершу навіть налякали. Руки тягнуться до рушниці, але стоп, не можна… Полювання на куріпок заборонене! Звісно, ми проводжаємо поглядом галасливу зграйку, яка розтає у імлі. Але ось тато кричить, повернувши голову:

– Пильнуй!

Дійсно, поки ми спостерігали за куріпками, чималий русак кинувся навтьоки прямо з-під електроопори. Десь сидів собі, причаївшись в кущах. І ось знайшов вдалий момент для втечі. Поки знову підіймали рушниці, цілились — все, бай-бай. Шукай вітру в полі… Лише хвіст та задні лапи промайнули у мряці…

– Прогавили трофей? Сьогодні ні, а завтра обов’язково пощастить!

– Хай біжить, — посміхається батько, витираючи з чола піт. — Наступного року буде біль­ший!

«Вбивши час та ноги», ми повільно вертаємось. До села та автобусної зупинки зовсім поруч. Темрява… Шлях повз маленької річечки. Дерева, що впали у воду, кущі, чагарники… Небо темне, тож навіть ліхтарі у мобільних телефонах ледь підсвічують дорогу. Раптом…

– Бабах!

Наче гарматне ядро вдарило! Поверхнею води розпливаються величезні кола. Руки знову мимоволі тягнуться до рушниць…

– Водяник? Нептун? Арт­обстріл? — розу­мієш, що нечистої сили ніби не існує. Але мурашки все одно біжать по шкі­рі, а по спині піт… Адреналін калатає у серці…

– То, мабуть, бобер у воду шубовснув і, коли пірнав, то хвостом гепнув з усієї сили!

Ми сміємось… Втомлені, змоклі, голодні, але щасливі… Вдома чекають гарячий чай та ванна, а душа знову рветься у поля…

Замість Р.S.

Вже у грудні ми збирались на зимове полювання на зайця… Втрьох — я, батько та наш друг родини. Однак на початку місяця наш товариш трагічно загинув у ДТП… А у наступному році навесні навіки пішов й тато…

З повагою,
мисливець Дмитро