Із дівчиною, яку хоронили у весільній сукні та з короваєм, тоді прощались тисячі людей, й навіть чоловіки не приховували сліз.

– Ольга працювала продавчинею у продуктовому магазині. Жила на околиці селища, за два кілометри від роботи. Часто дорогою додому слухала музику. Напередодні дівчина отримала 650 грн. зарплати, купила буханку хліба й поверталася додому. За нею й пішов місцевий Максим на прізвисько Хей, — розповіли місцеві жителі. — Він жив з батьком і мачухою. Купував у магазині, де працювала Оля, горілку. Побачив, що в неї є гроші, став її переслідувати. За 150 м від хати напав. Дівчина опиралася, він задушив її. Забрав гроші, сумочку і мобільний телефон. Далі на руках переніс труп на узбіччя ґрунтової дороги, де залишив у сухій траві під деревом. При цьому зімітував її самогубство, а саме, обмотав навколо шиї пасок, який прив’язав до дерева. Патологоанатом казав, що смерть була миттєва. Всі люди тоді запитували — за що Олю вбили? Це ж ангел, нічого в житті не бачила, навіть хлопця не було. На похоронах мати на колінах навколо дитини повзала. Батько через стрес тиждень не говорив.

Оперативники змогли за короткий час розкрити це вбивство, а причетного зловили завдяки службовим собакам. У день похорону Оль­ги Іванової по­ліцейські проводили відтворення зло­чину. Максим показував, як душив, де ховав сумочку. Закривав обличчя. Його батько Володимир падав перед людьми на коліна. Казав: не може в очі дивитись через такого сина. Мовляв, матері пощастило, що не дожила до цього.

Спочатку справу розглядали у Бершадському районному суді. Під час допиту підозрюваний Максим Оляниця, який вже відбував покарання за крадіжки, раптом розповів іншу версію.

– Напередодні я приїхав з Одеси. При собі мав близько 900 грн. Далі зі зна­йомими розпивав спиртні напої. Замастився в мазут та рушив до батька, де знаходилися мої речі, щоб перевдягнутися. Деякий час стояв біля хвіртки будинку і бачив, як по вулиці пройшла дівчина, а за нею приблизно через 5 хвилин якийсь чоловік та ще пізніше двоє чоловіків. Після цього вирішив піти до знайомого Артема. Однак його не було, — розповідав підозрюваний Максим Оляницький. — На дорозі, за населеним пунктом, я знайшов жіночу сумочку, яку підібрав, та пішов. Далі виявив тіло дівчини, яка лежала обличчям догори. Знайдену сумочку викинув на перехресті, але нічого звідти не брав. Весь інший час гостював у родичів й продовжував випивати. Через деякий час до будинку зайшли працівники поліції, повалили на підлогу. Вимагали зізнатися у вчиненні злочину, але я не вбивав, всі підписи та зізнання робив під фізичним та психологічним тиском.

За висновками судово-молекулярної експертизи, зразки крові вбитої на зрізах нігтьових пластин, поверхні паска, сумочки та підозрюваного збіглись. Служителі Феміди дійшли висновку, що Максим Оляницький дав неправдиві покази для уникнення кримінальної відповідальності, й призначили 15 років тюрми. Втім, підозрюваний і його захисник з таким вироком не погодились й подали апеляцію, яка залишила рішення в силі. Але згодом обвинувальний акт повернули до Тульчинського райсуду для проведення підготовчого судового засідання. Бо фактичні обставини по справі не досліджувались. Втім, довго справа у Тульчині не пробула.

Нині ж справу розглядає Вінницький міський суд за участі суду присяжних. Останнє засідання було призначено на 22 листопада, і на ньому побував наш кореспондент. Підозрюваний Максим Оляницький відразу заборонив себе фотографувати й заявив, що напише на нас скаргу. Поводив себе досить зухвало. Суддя попередив нас, що не слід у своїй публікації називати дану особу «вбивцею чи винуватцем», бо ж вироку ще нема. Оскільки не були присутні свідки сторони захисту, засідання перенесли. Рідних та близьких Ольги Іванової ми так і не зустріли в судовій залі. Знайомі родини кажуть — вони попередили служителів Феміди про це.

– Ще раніше матір Олі скаржилась, що підозрюваний передавав їй, що як тільки повернеться з неволі, то помститься за все. Жінка дала покази й написала листа, щоб дебати проводили без неї. А сама зараз у Росії на заробітках, — кажуть знайомі родини. — Тітка переїхала в інше місто, у батька свої проблеми. Тож тепер честь цієї дівчини повинні захистити ми, прості люди! Будемо тепер їздити на всі засідання.

Віталіна Володимирова