Давно наважувалась написати цього листа, бо соромно та боляче відночас. Це почалося півроку тому.

Я перейшла на третій курс, і до величезної кількості предметів мені додався ще один – «Політологія». Весь потік з нетерпінням чекав нового викладача. Чутка про те, що новий предмет буде викладати молодий і симпатичний чоловік, облетіла інститут за лічені години. Мені було не до дурниць, я вчилася на «відмінно», і головне для мене було скласти іспит.

Він увійшов в аудито-          рію, і жіноча частина потоку ахнула. Високий, симпатичний і одягнений у діловий костюм. Він більше схожий на бізнесмена, ніж на викладача. Посміявшись над собою, я уважно вслухалася в кожне слово Володимира Степановича. А слухати його було вкрай приємно: він розповідав про складні поняття простою мовою. З тих пір став улюбленим нашим викладачем. Я і не помітила, як стала з трепетом чекати вівторка і п’ятниці. Це дні, коли у мене за розкладом була політологія. Всі дівчатка намагалися сподобатися новому улюбленцю: зухвало одягалися, яскраво фарбувалися і кидали на нього важкі погляди. Я так не могла. В його присутності я червоніла, синіла і зеленіла.

Всі думки зникали, і одного разу, коли він мене запитав про основні принципи політології, я не змогла відповісти, незважаючи на те, що знала. Він поставив мені «двійку”. Після пари я набралася сміливості і підійшла до нього. Я поцікавилася, як можна перездати оцінку, і Володимир Степанович призначив мені «зустріч» на післязавтра.

У гуртожитку я сиділа над підручником, а думала про нього. Мені стало дуже цікаво дізнатися про нього більше. Наступного дня я поцікавилася у дівчаток з групи, чи не одружений наш викладач. Вони посміялися з мене і сказали, щоб я стала в чергу. На жаль, він виявився одруженим. Під час перездачі я, не дивлячись йому в очі, повторювала про себе, що він не вільний і відчувати що-небудь до нього я не маю права. Володимир Степанович поставив мені питання, і я, збиваючись від хвилювання, почала відповідати. Але виходило у мене погано. Він запитав, чому я так хвилююся. Я пробурмотіла, що погано підготувалася. При цьому я дивилася куди завгодно, тільки не на нього. Але варто було мені підняти очі, я побачила, як мій викладач дивиться на мене. Я просто потонула в його карих очах. Я сиділа і дивилася на нього. А він просто посміхався. Тоді я зрозуміла, наскільки це збоку виглядає нерозумно, і просто пішла.

На наступну лекцію я не прийшла. Мені було соромно, тому що шалено закохалася. Але усвідомлення правди вбивало мене: я – студентка, а він мій викладач. Одружений викладач. Але попереду мене чекала контрольна перевірка пройденого матеріалу. Слава Богу, письмова. І мені довелося йти. Я відповідала на запитання, а сама поглядала на нього. Він сидів за своїм столом і всіляко робив вигляд, що осліп і не помічає списування. А я просто стежила за ним і дуже здивувалася, коли продзвенів дзвінок. Так я і здала майже порожній листок.

Ну. як таке могло статися? Я з’їхала в навчанні, пропускаю заняття, а, крім нього, і думати ні про що не можу. Він не вільний і навряд чи ставиться до мене серйозно, я одна з безлічі його студенток. А він для мене єдиний серед всіх чоловіків. Як впоратися зі своїми почуттями?

Аліна,
вінничанка