Дід мій був військовим і всю молодість катався по гарнізонах, а коли до високого чину дослужився, перевели у Вінницю.

Зажив з бабусею в гуртожитку і став чекати окрему квартиру в будинку, який для військових будували. Невдовзі об’єкт будівельники здали, і вони переїхали. В цьому ж році сюди перебралась літня пара, Микола і Ніна. Він — підполковник у відставці, вона — вчителька. Все було у подружжя: і квартира, і «город», і особистий транспортний засіб, і пудель Денні, а ось найголовнішого — діток — не дав їм Боженька. Нудно було удвох, і стала до них навідуватися племінниця Надя з синочком. А тоді переїхала до родичів на постійне місце проживання. Була вона дівчиною неймовірної краси та не мала відбою від кавалерів. І днями і ночами юрмилися вони у під’їзді, і в нескінченних спробах влаштувати свою долю вона абсолютно закинула сина, який все більше часу став проводити з Ніною. Йшов час, і на ділянці, який держава виділила Миколі під город, він побудував шикарний будинок. Тож подружжя і син Наді все більше часу стали проводити там, лише зрідка навідувалися у місто. Та так полюбили вони хлопчиська, а він прикипів до них, що запропонували Надії відписати на неї свої чотирикімнатні апартаменти в обмін на відмову від сина в їх користь.

Недовго думала Надя. Всі документи були оформлені, і вона дуже скоро вступила в права володіння нерухомим майном. У постійних пошуках вигідної партії жінка якимось чином зв’язалася зі старшим сином Колиного брата, і, незважаючи на те, що у чоловіка була родина, намагалася усіма правдами-неправдами викорчувати Павла з сім’ї. Невдовзі терпець молодої жінки увірвався, й вона на кілька тижнів зникла. Повернулася квітуча і прекрасна, а незабаром до неї переїхав Павло. Уже тоді все заговорили про те, що Надія чоловіка приворотом взяла. Павла з тих самих пір як підмінили. Був він як заворожений, від Наді не відходив ні на крок. Далі жінка завагітніла, й Павло розлучився з дружиною, яка потім померла у психлікарні. Щастя було недовгим — Надя народила фізично неповноцінну дитину. У малюка були вивернуті суглоби, він був майже сліпий і глухий. Після пологів вона відразу ж підписала відмову, але Павло відмовив її від цього необачного вчинку.

Лікарі наполягали на тому, що довго маленький Сергійко не протягне, але він продовжував жити всім «на зло». Так-так, саме «на зло», бо у постійних клопотах про хвору дитину Надя швидко згоріла і втратила колишню красу. Сергію стукнуло 12 років, і батько, який так відчайдушно боровся за свого сина і намагався адаптувати його до життя в соціумі, раптово загинув у аварії. Надії було зовсім не до малого, вона пиячила. Одного разу черговий співмешканець матері намагався отруїти Сергійка, інший, виключно «з виховною метою», не раз припікав бідолаху розжареною праскою. У вісімнадцять, десь на міській зупинці, він познайомився з жінкою невизначеного місця проживання і привів її додому. На той час частково паралізована Надія стала рідко виходити з квартири. Нова знайома Сергія швидко знайшла спосіб ставити так звану свекруху на місце. Сусіди стали помічати, що Надя часто ходить побита. А пізніше у співмешканки Сергія в голові з’явився план, як взагалі позбутися «баби Наді», і в один день до неабияк підпилої Наді прийшов нотаріус, в присутності якого вона відписала свою чотирикімнатну квартиру на користь свого сина і його новоспеченої дружини. Таким чином, жінка залишилася без даху над головою. А Сергій вдіяти з цим нічого не міг, бо повністю був усунутий від світу. Після деяких суперечок судові виконавці видворили нещасну за двері….

Сергій помер, коли йому 20 років було, від серцевого нападу. Кохана його квартиру продала і зникла. А Надя так і живе в будинку престарілих. Старшому синові вона нецікава, і знатися він з нею не хоче. Ось так через роки обернулась «порча» для жінки, яка так хотіла чужого чоловіка…

Ірина Степанівна,
читачка