Понад чотирнадцять років тому жмеринчанин Святослав Снігур купив свій перший підстаканник. З цього й почалося його хобі.

Наприкінці листопада чоловік презентував виставку у місцевому музеї.

– Більшість моєї родини працювала на залізниці, тож, мабуть, гени зіграли свою роль. Я закінчив курси провідників та влаштувався на роботу. Їздив по всій країні. Пасажирів завжди було багато, але міг знайти підхід до кожного, — каже Святослав. — Інколи під час рейсів бувало так, що пасажири крали підстаканники, а відкуповувати їх потрібно було за свої кошти.

Колеги порадили вихід із ситуації: мовляв, на ринку «Привоз» в Одесі такі мішками продають й недорого. Я відразу купив десяток на всяк випадок. А якось їхав по роботі в купейному вагоні й звернув увагу, що підсклянники різні й кожен особливий. І ось так виник інтерес до колекціонування. Багато експонатів я обмінював на складах, купував на сайтах, тому вже маю 560 штук виробництва Росії, України, Польщі та інших країн. І всі вони різні. Якщо поділити колекцію, то це нержавійка, алюмінієві, нікельовані, Кольчугінський завод… Зберігаю підстаканники у квартирі на спеціально відведених полицях. Дружина-скрипалька із розумінням ставиться до захоплення, і за це я їй щиро вдячний.

Цьогоріч Святослав Снігур звільнився із залізниці через низьку заробітну плату й повернувся до родини в Жмеринку. Зараз працює ріелтором і мріє й надалі поповнювати свою колекцію. Щоправда, швидко це зробити не вдасться, адже рідкісні екземпляри дорогі.

Віталіна Трудько