Шановна редакція “33 каналу”, в попередньому номері прочитала щиру розповідь А.М.Ворони про його біль, спричинений втратою дружини Лариси. Розумію, як важко було полковнику міліції відкривати свою душу на шпальтах вінницького часопису. Тому й говорив він дуже стримано, тамуючи свій біль глибоко в душі. Добре знаючи цю родину, вирішила привселюдно висловити свої найщиріші співчуття Анатолію Микитовичу і підтримати цього мужнього чоловіка в його невгамовному горі… і, головне, ще більше розповісти про його дружину та свою колегу і подругу.
Лариса Миколаївна Ворона 45 років свого життя присвятила професійній освіті, з них 18 років працювала на посаді директора Вінницького вищого професійного училища сфери послуг. Я познайомилась з Ларисою Миколаївною у 1985 році, почавши працювати в ПТУ-15 майстром виробничого навчання, де Л.М.Ворона вже працювала старшим майстром. Колектив майстрів виробничого навчання – це основа училища будь якого профілю, а старший майстер училища відповідає за якість отримання професії кожним учнем. Тобто ця людина повинна одночасно володіти станом роботи двох колективів – учнівського та колективу майстрів. Лариса Миколаївна досконало виконувала свої обов’язки, тому невдовзі посіла посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи. а це вже не лише робота з працівниками училища, учнями та їх батьками, а й співпраця з галузевими базовими підприємствами. За час роботи моєї подруги та мого наставника на цій посаді, училище стало кращим у системі ПТО Вінницької області, а Ворона Л.М. здобула колосальний адміністративний досвід роботи і впевненість у власних можливостях керівника навчального закладу.
Згадуючи початок ХХІ століття, ми всі пам’ятаємо економічну розруху в країні. Лише у місті Вінниці припинили працювати шість наймогутніших підприємств України, в тому числі радіотехнічний завод і ПТУ, в якому готували робітничі кадри для нього. Тисячі кваліфікованих робітників залишились без засобів існування, а про молодь взагалі ніхто не думав. У 2001 році, за наказом міністерства освіти України, Ларису Миколаївну Ворону призначили директором спустошеного, на той час, радіотехнічного училища з метою його перекваліфікації та створення у цьому приміщенні училища абсолютно нового профілю.
Звичайно, міністерство освіти прийняло дуже правильне рішення – потрібно було подбати про молодь, адже держава не змогла зберегти багатьох підприємств країни, тому молодь після школи поповнювала лави безробітних. Прийшовши в знесилене училище неіснуючого радіотехнічного заводу, Ларисі Миколаївні довелось починати все з нуля. Працівники міністерства освіти, які відповідали за профтехосвіту, розуміли – “піднімати цілину” можна доручити лише надзвичайно фаховій і активній людині, якою була Ворона Л.М.
Наразі не варто детально вдаватись у тодішні фінансові проблеми країни та училища, зокрема, але всі мають розуміти, що означало створити новий навчальний заклад. Скільки фізичних та моральних зусиль довелось витратити директору училища, скільки різноманітного матеріально-технічного забезпечення і коштів потрібно було для того, щоб прийняти перших учнів у новоствореному комплексі знань. А яку роботу потрібно було провести, щоб сюди прийшли навчатись випускники шкіл, знає лише колектив училища. За кілька років напруженої, але плідної праці, училище ввійшло в 100 кращих училищ України, враховуючи те, що в країні працює понад 1500 училищ.
Директор Лариса Ворона – надзвичайно мудра людина, на базі Вищого професійного училища сфери послуг, яке здійснює навчання за багатьма напрямками підготовки, додатково створила регіональний багатопрофільний навчально-практичний центр з підготовки кваліфікованих робітників з професії «Швачка. Кравець.Закрійник», оснащений таким сучасним обладнанням, якому позаздрять більшість ательє та малих швейних підприємств України. Крім цих досягнень, учні за професією «Кухар. Кондитер. Офіціант» на виробничу практику і стажування їдуть до Болгарії та Греції. Це лише три приклади професійного життя училища, що повномасштабно характеризують роботу колективу ВПУ сфери послуг, яке очолювала Заслужений працівник освіти України Ворона Л.М. – кавалер ордену княгині Ольги та медалі “А.С.Макаренко”. Її поважали друзі, колеги, учні, а всі хто близько знав Ларису Миколаївну, безмежно її любили.
Щирі співчуття родині Лариси Миколаївни і колективу училища, для якого вона була не лише директором, а й турботливою та, водночас вимогливою, матусею.
З повагою – Людмила Хоменко,
директор бувшого ПТУ-23
