Шукають наші земляки того, чого не можуть знайти в Україні, – робоче місце, достойну платню, можливість придбати житло і забезпечити гідне життя своїм дітям. А діти, які залишились без батьківської ласки і турботи, страждають…
«Мама поїхала в Італію. Нам з сестрою довгі коси довелось обрізати, щоб зранку не заплітатись. Допомагали одна одній виконувати домашні завдання, вчилися робити вареники, варити борщ, консервувати помідори, огірки. Тато завжди підтримував нас. Ми надіялися, що скоро зустрінемося з мамою. Те «скоро» прийшло зовсім нескоро – аж через 2 роки. Мама розповідала, яка гарна і багата Італія. Але над нею висить смуток, бо там багато заробітчан. Коли настає день від’їзду мами в Італію, для нас із сестрою наче щось обривається в душі. Сльози течуть рікою. Хата стає порожньою.
Вікторія і Марина
з м. Вінниці»
«Мої тато і мама вже 4 роки в Італії. У мене нема відчуття, що я маю сім’ю, бо їх нема поруч. Я постійно думаю про них, їхні фотографії ношу з собою у школу. Чому в нашій незалежній Україні немає таких зарплат, як в Італії? Чому там сеньйора-пенсіонерка може собі дозволити прислугу за 900 євро, а моя бабуся одержує 2000 грн. пенсії? Чому наші депутати дбають про себе, а не про свій народ? Чому вони собі набудували дач триповерхових, їздять в дорогих авто, а не бачать, як живуть їхні виборці? І таких безліч чому.. Якби в Україні праця була високооплачувана, то наші батьки жили б зі своїми дітьми…
Олексій, 16 років»
«Нехай у мене не буде фірмового взуття і супермодного одягу, нехай я на канікулах не полечу відпочивати на Кіпр, як деякі однокласники. Але хай у мене буде сім’я, яка б розуміла і підтримувала. Нехай мій батько працює вдома, а не в Португалії. «Немає в світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину…», – написав Тарас Шевченко. Скажу своїм ровесникам — любіть Батьківщину не за те, що вона велика, не за те, що вона може дати, а за те, що вона є.
Аня, 9-й клас»
«Мені 15 років, в Іспанії я ходжу в Українську суботню релігійну школу, не забуваю читати і писати українською мовою. Наші вчителі разом з учнями проводять свята до днів народження Тараса Шевченка, Лесі Українки, Дня пам’яті жертв Голодомору, Дня матері. У грудні до нас завітав святий Миколай. Дуже жалкую, що не живу в Україні. Я хочу, щоб українці були вільні і могли мандрувати по всьому світу, а роботу мали в своїй державі.
Антон Сокольвак із Валенсії»
«Цього літа ми з братом та дідусем їздили до батьків в Іспанію. Чудова країна вразила нас, особливо іспанська корида і тореадори. В дні кориди туристи спять на вулицях, місто перетворюється на циганський табір. Водночас ми зрозуміли, що життя в еміграції нелегке. Але мене вразив мій знайомий, український хлопець, який вже й не думає повертатися. Чому? Адже в Україні є всі умови, тільки треба постаратися для своєї Батьківщини. А для Іспанії хай працюють іспанці.
Владислав Божедомський»
«Я навчаюсь в одинадцятому класі, і в мене батько працює за кордоном. Все ж таки вірю, що тато весною 2020-го приїде на випускний вечір і побачить, як його синові вручають атестат. Прошу, благаю: не кидайте дітей заради грошей! Нам не гроші потрібні, а батьки, які б тішилися, як ми ростемо і вчимося!
Богдан, 11-й клас»
«Під спекотним сонцем Іспанії ходить моя мама. Важко спочатку було їй там, на чужині, серед незнайомих людей і зовсім незрозумілої мови. А як важко було мені без мами, хоч і в рідному домі! Маму замінила мені бабуся. Я знала, що треба сапати город, садити цибулю, доглядати курей і тримати порядок в хаті. Коли мама приїжджає додому, моїй радості немає меж: мама знову зі мною! І я щаслива.
Іра, Крижопільський район»
Листи оглядала
Ірина ЗОНОВА
