Вінницький художник Леоній Назарович Гринюк, заслужений діяч мистецтв України, якось звернув мою увагу на дві картини.

Вірніше, не на самі картини — це були звичайні паперові репродукції, а на скло у їхніх рамках. Виявилось, що скло дореволюційне, трохи хвилясте, де-не-де з повітряними бульбашками, виготовлене, очевидно, на якійсь подільській гуті.

…На Поділлі століття тому скло варили у гутах, спеціальних печах, де при високій температурі сплавлювали пісок, вапняк і поташ. «Скляне виробництво» у нас було розповсюджене, це видно із назви багатьох сіл із словом Гута. Поташ добували із спаленого дерева, використовували місцеві поклади піску, крейди, вапна, тугоплавких глин. Ремесло скловара було складним, майстри воло­діли техніками видування, орнаментування та ін. Різноманітні скляні вироби користувались попитом у населення, особливо популярним був посуд для зберігання рідини…

Унікальний двохсотлітній бутель зеленого скла, так звана четверть на 2,5-3 літри, зберігається у родині Михайла Петровича Сторожука із Писарівки Калинівського району.

– Моїй мамі Парасковії Іванівні Сторожук з жовтня минулого року пішов вже 102-й рік. Вона жила у селі Долинки Хмільницького району, а потім сестра забрала її у Хмільник. Слава Богу, і зараз мама сама себе обходить. Коли вона переїжджала, я зібрав весь старий посуд, який був на обійсті. Тоді й знайшов цей великий бутель, прикрашений скляними візерунками і цифрою 1818 — рік його виготовлення, — розповів Михайло Петрович Сторожук. — Колись мій пра­дід сидів у корчмі на битому шляху Хмільник-Новокостянтинів. Зайшла компанія проїжджих паничів, у них з собою була ця четверть. Слово за слово, і дід заклався з паничами, що вип’є одним махом дві кварти горілки. І випив! А паничі, як нагороду, віддали йому цей гарний зелений бутель. З тих пір він у нас на хазяйстві. Це річ високохудожня і дорога.

Ручне склоробство тепер велика рідкість. До 1992 року можна було купити у магазинах граціозних скляних лебедів, рибок, графини і чарки виробництва Турбівського склозаводу на Вінниччині. Сьогодні вони залишились тільки у музейних і приватних колекціях. Але у світі традиція продовжується! Наприклад, у Мурано (Венеція) художники створюють надзвичайно цінні скляні шедеври.