Якось прочитав новину, що один з горілчаних заводів одержав перше місце в Європі з надзвичайних за смаком властивостей своєї горілки. Тільки яким чином та якість визначається?
Можливо, якісним чи неякісним помутнінням в голові? Звичайно, виробник спиртних напоїв буде переконувати, що це не отрута, а в невеликій кількості навіть ліки… А я кажу, що отрута!
Інстинкт самозбереження підказує – не пий, але п’ють і звикають. Звикають, і життя поступово перетворюється на злиденну і уповільнену смерть. Усім світом визнано, що алкоголізм – це важка хвороба. А що спонукає захворіти цією бідою? Спокуса і слабодухість. У Вінниці на магазинах великими літерами написано «Живе пиво». Та хіба тільки у Вінниці? Це «Живе пиво», наче епідемія, розповзлося по всій Україні. Таке враження, що воно і мертвого підняти може. Пийте, люди, калічте життя собі і своїм ближнім… Тож і кажуть: «Так пив за чуже здоров’я, що своє втратив» і ще «Така чиста і прозора, а все життя каламутить»… Та все ж більш цікава історія попереду.
Родичі мого покійного товариша робили роковини по його смерті, запросили і мене. На столах — страви, горілка… Через стіл сидів батюшка, перед ним стояла пляшка, а на ній написано «Кагор, вино церковне». Тож, якщо церковне, то і батюшці випити можна. Випив одну чарочку, потім другу….Ось я і думаю, якщо батюшка потрапляє на «гачок», то що говорити про людей простих, неосвічених… Я не в осуд, я в розсуд. Колись я теж починав з чарочки, то це призвело до того, що пив десять років. Та добре, що зупинився. А деякі мої колишні друзі, яким вже за 50, зупинитись не можуть. Вони більше часу перебувають у реабілітаційних центрах, ніж вдома. Не в силах їм тепер допомогти ні кодування, ні підшивання, ні отець Олександр з Катюжанки, ні сам Господь Бог…
Багато знайомих пішло завчасно з цього життя через пияцтво. Дивлюсь на деяких молодих людей, які не загартовані ні фізично, ні психологічно, і мені їх жаль, що пов’язують своє життя з цією бідою. Саме у стані алкогольного сп’яніння людина втрачає розум, може накоїти лиха, а потім жалкуватиме. Люди не усвідомлюють, що дуже легко потрапити в залежність від цього «зілля», і залишитись у ній на все життя Спочатку п’ють і сміються, а потім гірко плачуть. Потім люди кажуть: «Дивись, пив потроху, а тепер п’є по-чорному…»
Мені дуже пощастило, що я знайшов в собі сили і з Божою допомогою викарабкався. Майже тридцять років не курю, хоча курив 20 років, і 30 років не вживаю спиртного. Тож маю моральне право застерегти вас, люди, від цього лиха.
Володимир Джеджула,
поет, журналіст
