На вулиці -4 °С Тендітна, але войовнича дівчина… Поруч фото коханого – Миколи Сорочука, який загинув на війні у січні цього року… Вона – перша на новому Майдані.

Можливо хтось не впізнав цю дівчину; а мені одразу згадалась історія, коли її за мовчазної згоди бидла висадили з автобуса, бо зробила зауваження щодо російського серіальчику…

І ось, після зради зелених з визнанням ОРДЛО як рівноправних “партнерів”, Ярина Чорногуз, парамедик батальйону “Госпітальєри, в знак протесту провела вже третю ніч під Офісом Президента.

Що ж… Зеленим поставлено ультиматум – або почути людей та відмовитись від зради-капітуляції, або до безстрокової акції приєднаються патріоти з усієї України. А це вже не ті люди, що дадуть себе бити чи розганяти.

Слава Україні та її патріотам!
Особливо – хоробрим дівчаткам, з яких ми всі маємо брати приклад!

– Моя третя доба під Офісом Президента України.

Перша половина дня. Просто сиділа біля сходів, розкладала речі, ходила грітися під сонцем, слухала музику в навушниках, наклеїла під вітром на свій баул три базові вимоги. Ходили люди з інших міст, питали чого протестую, просили сфоткати їх парами під написом “Президент України” і я їх з радістю фотографувала. Гарно, що люди поважають цю посаду і її офіс. І там саме це, а не “голова федерального округу”. Ну ви зрозуміли.

Друга половина дня. До мене прийшли дві людини, пара, яка абсолютно забрала мене на мить в позачасовий стан. Поет Василь Герасим’юк та його дружина альпіністка Каська Кіжук. Батьки моєї рідної подруги- госпітальєрки, поетки Олена Герасим’юк. Василь Герасим’юк подарував мені свою поетичну збірку “Кров і легіт”, ще з університету не відпускають мене три його воєнні поезії, говорили про них. Я публікувала їх зі своїми фото з фронту. Те, що Василь писав у кінці 1980х у цих трьох поезіях, сталося зі мною у 2019-2020. Я зрозуміла, чому вони мене не відпускали. Те, що було в поезіях Герасим’юка в горах про часи УПА, сталося у мене в степу в сучасній російсько-українській війні.

Далі зі мною почалася та сама турбота, яку висловлювали спонтанно люди іншим людям у часи Майдану. Тільки от мене замало, а турботи забагато на мене одну. Я відчуваю себе ніби лялька, яку вдягають, укутують, годують. Мені принесли випалу з ока лінзу, запропонували створити групу для чергування на банковій, мене одягають, закутують, приносять харчі й носять зі своїх домів мої заряджені павербенки. Коли на мене вдягли теплий светр батька, в якому той подорожував на північному полюсі, коли мені принесла жінка з двома доньками у каструлі гарячу вечерю, поставила мені на руки білу тарілку й насипала свіже гаряче, яке б я собі ніколи не готувала, а потім Герасим’юки принесли суп у банці і чай у термосі, а потім Нестор Воля з Angelika Korniyenko принесли три кави за стрімом, то після цього я пішла в приміщення Спілки і просто відчувала як я розчулена цим усім. Люди, у вас стільки доброти, стільки серця. Почуваю себе незручно від цієї турботи. Чому ви не зробите так, аби це все було одне для одного на безстроковій ночівлі, а не одній мені? Я вірю, що наступного тижня так і буде.

Вечір. Зараз нас четверо на ночівлю, згодом буде більше. Коронавірус не гребе ні разу.

Завтра буду на 10.00 на брифінгу Руху опору капітуляції, де висловлять владі ультимативну заяву.

Багато хто питає в мене, що дасть мій протест. Ми давно маємо замість розчарування почати жити з думкою “стоїмо”. Вчинок по совісті ніколи не лишається без наслідків. Ця влада вже давно заслужила на революцію. У тій ситуації, яку створив Зеленський, я не можу діяти інакше, ніж так.