Чоловік кинув мене і двох діток. Заявив, що зустрів іншу жінку, яку кохає по-справжньому, а я була просто другом. А тепер у нього справжні почуття і буде справжня сім’я.

Не подивився він навіть на те, що молодшому сину всього півтора рочки і вийти на роботу я не можу, старша донька відвідувала садочок. Допомоги чекати не було звідки, батьків у мене давно немає.

– Нічого, викрутишся, – заявила свекруха, – квартирка твоя, так що без даху над головою ти не залишилася. Скажи спасибі, що аліменти мій син тобі платить.

Так, платив, дві тисячі. На розлучення не подавав, а мені просто було ніколи: двоє дітей, підробітки вдома у намаганні хоч якось заробити трохи грошей. Свекруха бачилася з онуками раз на місяць. Татусь дітей від участі в їх вихованні усунувся. Заявив, що у нього будуть тепер інші діти. Так ми і прожили цей час, ледве зводячи кінці з кінцями. Коли молодший син пішов до садочка, я змогла влаштуватися на роботу, і нам стало трохи легше.

А одного дня мені зателефонувала свекруха й заявила, що у її Віталика скоро дитинка буде. Мовляв, подавай швидше на розлучення, бо не хоче, щоб онук народився безбатченком. Як я зрозуміла, коханка мого колишнього чоловіка була на 8-му тижні. Я пішла до суду і подала заяву про розірвання шлюбу. А ще через тиждень чоловік потрапив до лікарні. Він завжди любив швидкість, ось і догрався. Автомобіль відновленню не підлягав. Найгірше, що лікарі не давали шансів на те, що він зможе ходити. Свекруха плакала по телефону, я співчувала їй, все ж він був мені колись чоловіком. Але виявилося, що вона вважала інакше: «Ти повинна забрати Вітасика з лікарні і доглядати його», – заявила мені мама чоловіка. Я була ошелешена цією новиною.

А тоді дізналась, що нова коханка не захотіла народжувати дитину, оскільки його батько інвалід, а я — дружина, зобов’язана доглядати! Розлучення дійсно не відбулось, засідання було відкладено через те, що відповідач потрапив до лікарні. Я відповіла свекрусі, що мій обов’язок закінчився в той момент, коли її син пішов, не озираючись від мене і наших дітей. Та й у Віталія є ще рідна мама, яка так любить свого синочка.

– Ти пропонуєш мені виносити після сина судно? – заволала свекруха, – Досить, з цим я покінчила, коли син був маленький. Тепер це обов’язок дружини, ти черства, невдячна.

Я була шокована. Зрештою, свекруха забрала сина з лікарні. Він хоч і важко, але йде на поправку. Лікарі вже не такі категоричні. Нас нарешті розлучили. Тепер ходить колишня свекруха нашим містом і розповідає всім: «Ось, на старості років доглядаю за хворим сином! Дружині він виявився не потрібен! Хвостом вильнула і кинула його, навіть осиротила двох дітлахів. Які дружини нині пішли! Як чоловік здоровий і гроші приносить, то потрібен. А як інвалід – забирай, мати, назад сина».

І знаєте, багато її підтримують. Кивають співчутливо цій жінці – справжній матері. В очі мені кажуть про те, що я вчинила непорядно. Знаєте, чути це надто боляче, бо це Віталій залишив нас із дітьми. Але кому ти тепер це доведеш? Як мені бути, люди добрі?

Світлана, вінничанка