Чи відповідає дійсності інформація, що він агент ФСБ?

— Через газету закликаю мого опонента Андрія Грачова з’явитися у поліцію та судові засідання, бо уже майже рік після бійки, а він уникає відповідальності, — заявив Петро Канонік. — 9 травня минулого року мене запросили у Стрижавку до виставкового комплексу техніки і зброї ІІ Світової війни. Там я зустрів Андрія Грачова. Не хотів чергового скандалу, та ще й у такий день, тому вирішив одразу піти. Але директор комплексу запевнив, що ми будемо у різних наметах, щоб не пересікатися. Але уже ввечері Грачова до мене підводить один чоловік, начебто, щоб познайомити нас. Той одразу кидається на мене: «Я цьому ряженому папузі руки не подам»…

І знову ті ж самі образи, що я ніхто, ніде не воював і подібне. Спробував його зупинити і витягнув вперед руки. Грачов уже замахнувся бити, але його випередив чоловік, який стояв позаду нього. Потім з’ясувалося, що це був депутат Стрижавської сільради і кум Грачова. Я отримав удар у скроню. Наступний удар був в обличчя, розбив мені ніс і брову. Накинули на голову куртку, повалили на землю і били вже чим хотіли. Деякі хлопці хотіли заступитися за мене, але їх теж побили.

Того ж вечора поїхав у лікарню швидкої допомоги. Там мені діагностували перелом носа, черепно-мозкову травму, струс. Є висновок судмедекспертизи. Приїхали поліцейські, склали протокол, але на цьому все й закінчилося. Аж поки у серпні я не почав звертатися до вищого керівництва поліції, щоб не хоронили мою справу. Так було відкрите кримінальне провадження за ч. 2 ст. 125 ККУ — умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Розцінюю цю бійку як замах на вбивство. Бо Грачов ще з 2017 року погрожував мене знищити фізично. Тоді пікетували облраду, я був серед пікетувальників. До мене підійшов чоловік, представився журналістом і почав розпитувати за мої нагороди. Тоді підбіг Грачов і почав звинувачувати мене, що я не воював, не був у Донецькому аеропорту і взагалі на Донбасі. Заявив, що про це йому розповів генерал Олег Мікац, який командував 93-ю бригадою. Я одразу набрав Олега Михайловича, і він у гучномовець підтвердив мої слова. А от про Грачова негативно відгукувався…

І бійка у Стрижавці — не перший випадок рукоприкладства. Всі пам’ятають, як у 2017 році під час пікету біля міської ради Грачов вдарив одного з пікетувальників і не поніс відповідальності. Поліція витребувала архівну справу за 2012 рік з Яремчі, коли Грачова судили за побиття провідниці поїзда. Апеляційний суд звільнив тоді Андрія Грачова від кримінальної відповідальності. Але сам факт уже неприпустимий для державного службовця такого рівня. Тим більше, в атовців зараз є злободенне запитання: де по­ділись благодійних 18 млн?

Погрози продовжувалися і після бійки. А нещодавно мені на Грачова скаржилася відома волонтерка Олена Верлан. Ра­ніше він заявляв, що спе­ціально створив підрозділ для знищення «тих, хто розхитує ситуацію в Україні», таких як Канонік, Верлан (йшла кандидатом у нардепи від «Європейської солідарності» по Вінницькому округу – авт.).

Його керівники закривають очі на такі дії свого підлеглого. У департаменті соцполітики відповіли, що бійка сталася у вихідний, тому для них це не цікаво. А голова Вінницької ОДА заявив, що не знає ні про які кримінальні провадження стосовно Грачова…

— Таке ваше пуб­лічне протистояння може розцінюватися як провокативна компанія спецслужб ворога, щоб розділити ряди атовців та ін­ших патріотів. Адже ви обоє учасники бойових дій. За яких обставин можлива мирова для захисту України в ці важкі дні?

— На жаль, сьогодні ті, хто не воював, показують себе великими патріотами, захисниками і намагаються очорнити тих, хто дійсно був на фронті чи працював за лінією вогню. Можливо, дії Грачова і на руку силам, якими керують російські спецслужби. Він не з тих, з ким можна йти на примирення.

З власного досвіду знаю, як у наших рядах працює сітка ФСБ. У лютому 2015 року після обстрілу мого офісу в Донецьку до мене звернувся російський генерал Козлов і просив режим припинення вогню взамін на Горлівку. Це вже була друга можливість повернути нам Горлівку, спершу Бес обіцяв здати місто в обмін на власну безпеку. Але обидва рази моє керівництво відмовилося. Натомість прислали телеграму російському генералу про припинення моїх повноважень у Донецьку. Її підписав генерал Назаров — той самий, якого згодом засудили на 7 років тюрми за ІЛ-76, на борту якого загинуло 40 десантників та 9 членів екіпажу…

А наступного дня приїжджав Стрєлков мене вербувати. Одним з його аргументів було, що у нашому Генштабі усі ключові фігури займають найманці РФ. Тому я буду в гарному колі підтримки на будь-якому рівні.

— А серед їхніх зрадників немає?

— Вже два роки прошу наші спецслужби забрати звідти підполковника військової поліції «ДНР» (в цілях його безпеки не називаю прізвище). Його там переслідують за фінансові злочини і він готовий свідчити проти своїх заради власної безпеки. Нам це вигідно, бо завдяки його свідченням ми зможемо довести, що Росія окупант. Усі розуміють, як це важливо, але поки ніяких зрушень у цьому питанні не­має. Як думаєте, хто у вищих ешелонах влади цьому перечить?

— Але й і вас звинувачують у спів­праці з ворогом, враховуючи ваші зв’язки із лі­дерами ОРДЛО? Деякі організації представники спецслужб прямо попереджали не співпрацювати, бо ви агент ФСБ.

— Щоб людину нейтралізувати, її можна просто дискредитувати….

Але у мене є реальні докази: 63 нагороди, з них 7 державних, характеристики моїх керівників з Генерального штабу, численні відео, відрядження з печатками у зону АТО.

Я пройшов атестаційну комісію у нині покійного генерала Воробйова — кращого в Україні, на вищу посаду. Але замість мене взяли товариша Муженка, з яким він вчився. А мене за активну позицію виштовхали.

Готовий пройти поліграф, якщо хтось ставить під сумнів мою службу на вірність Україні.

— Коли востаннє ви зуст­річалися з Пушиліним і чому?

— Це було після виборів у «ДНР», перед йо­го інавгурацією на пост «пре­м’єр-міністра». Він обі­цяв тоді посприяти обміну полонених. Потім ще зателефонував і сказав більше не приїжджати, бо він не може гарантувати мою безпеку. З тих пір ні на дзвінки, ні на повідомлення не реагував.

Пушилін був за мною закріплений, уже тоді я бачив, що він ні­чого сам не вирішував. Усі їхні так звані лідери насправді безправні, бутафорія, керовані з Кремля. Там усе розпо­ділено на зони впливу ГРУ та ФСБ.

— Яка інформація про полонених у вас на цей час? Скільки наших громадян ще там в полоні і які шанси їх повернути?

— За час війни на Донбасі знайшов і допоміг звільнити більше 400 полонених. Зараз у мене теж на відпрацюванні декілька прізвищ. Серед них громадянин України, який сам з Донецька, там його батьки живуть. Його затримали за порушення комендантської години. А засудили на 12 років за шпигунство на користь Україні. Є інформація, що він дійсно працював на наші спецслужби.

Припускаємо, що полонені там працюють на копанках, як раби. На рівні чуток знаємо про декількох хлопців, які у нас вважаються загиблими. Але поки немає можливості перевірити цю інформацію.

— Ви не думали повертатися до дипломатичної роботи у Штабі?

— Полторак пропонував, але я не погодився на цю пропозицію, бо там не було з ким служити. З призначенням начальником Генштабу мого земляка Сергія Кор­нійчука з Оратівщини сподіваюся – ситуація зміниться на краще.

Від редакції. Керуючись принципами демократії та свободи слова, ми вислухали точку зору полковника, який до нас звернувся. Готові вислухати і його опонентів.

Міла ПОЛІЩУК