Її звати Леся, і, як тисячі українських жінок, вона працює за кордоном. З чоловіком розбіглися, має сина-студента. Словом, типова ситуація. Прибилася до немолодої родини в Німеччині. Старші люди, обом – за вісімдесят, обоє візочники.

Мали сина та невістку, але вони загинули в автотрощі. Залишився онук, у якого вже своя родина. Жили окремо, молоді працювали, а Лесю взяли глядіти за дідусем та бабусею. Все було добре, порозумілися, ставились по-людськи, вчасно платили.

Після католицької Пасхи попросили дідусь і бабуся онуків завезти їх на кладовище, провідати могили сина та невістки. Погодилися, це ж батьки. Пробули вони на цвинтарі не більше двох годин. І людей наче було не так вже й багато. А через чотири дні після тих відвідин у обох стареньких почався сухий кашель, піднялася температура, ускладнилось дихання, і їх забрали до лікарні.

Вінничанці та онукам літньої родини наказали сидіти вдома. А за два дні і у Лесі почали проявлятися ті ж симптоми. До понеділка вона залишалася вдома. Хвороба у неї поки що проходить у легкій формі. Поліція та медпрацівник перевіряють щодня. Тим часом бабуся-візочниця померла, а дідусь у важкій формі перебуває у реанімації.

На жаль, наша землячка офіційно не працевлаштована. Податків не сплачує, але її вже попередили, що в разі ускладнення стану її також заберуть до лікарні і лікуватимуть безкоштовно. Але після того, якщо все буде добре, вінничанці доведеться покинути Німеччину назавжди.

– Я так звикла до своїх німців, що ми були однією родиною, а тепер все рухнуло, — пише Леся своїй подрузі у Вінниці. — Лише тому, що стареньким захотілося сходити на цвинтар у поминальний день під час карантину. Хочу застерегти земляків від таких необачних кроків. Не ризикуйте. Цей вірус – дуже підступний. Страшно, що навіть не знаєш, звідки воно може до тебе причепитись.

Ольга Нестерук