У це важко повірити, але десь років 5 в Україні просто пошесть якась була прихильникам фюрера фашистів їхати до Вінниці на ставку Гітлера і законспіровано святкувати там його іменини. І деякий час їм це вдавалось. Вони вибирали час з 20 до 25 квітня — щоб на вихідні.

Як вдалось через правоохоронців вивідати місце і час цього засекреченого збіговиська і попросити провести до нього — нехай залишається моєю таємницею.

І ось рано-раненько. Глибокий ліс біля ставки Гітлера. Ми втаємничено чекаємо. Перекриті заздалегідь всі в’їзди до Стрижавки. Але прихильники — були серед них і студенти столичних вузів та юракадемій — як із-під землі виростають.

– Ти диви, — неймовірну картину споглядала із засідки разом із оперативниками. І ось ми бачимо, як десятки чоловік дістають реальні розкладні столи і накривають їх продуктами, випивкою, щоправда, безалкогольною, щоб не давати приводу.

Ну, вони демонстративно — то і я демонстративно, — вирішую йти до них і брати інтерв‘ю та фотографувати.

На підході починаю фотографувати. Проходить. Підходжу — показую журналістське посвідчення. У прихильників конспіративних іменин очі мало не вилазять з орбіт. Як і у мене! Від страху, бо вони мене беруть у кільце. Оперативники виходять із схованок і показують — я тут не одна… і прихильникам Гітлера нічого не залишається, як давати інтерв’ю.

Вони вишколеними фразами, згідно з нормами закону розповіли мені, чому приїхали саме на «Вервольф» з усіх-усюд — були російські націонал-соціалісти, білоруські, навіть з Прибалтики і Європи. Щось там говорили про велике єднання…

Я розумію, що в руках у мене повний ексклюзив, бо ще нікому і ніколи не випадало сфотографувати цю законспіровану досі сходку та ще й взяти реальні інтерв’ю. Поспішаю у редакцію і в межах допустимих норм відтворюю дійсність — мовляв, дивіться, люди, що відбувається на «Вервольфі» в день народження Гітлера.

Все у межах норми і відповідно до законів про ЗМІ…. чекаю вдячності читачів та розуміння — аж тут приходить до мене прокурор і просить, щоб я дала пояснення, бо, мовляв, у Генпрокуратуру надійшла скарга, щоб мене посадити «як ворога народу».

А далі простягає мені ту саму кляузу. А вона один в один нагадує доноси 37-го, які я, як і багато колег, кіпами перечитала в розсекречених архівах КДБ. Каліграфічним почерком на повному серйозі довгожитель полковник- енкаведист мотивує свою вимогу завести на мене кримінальну справу. Мовляв, як я могла таке написати: не чому вони зібрались і хто їм це дозволив, а я — що об’єктивно відтворила дійсність і показала правду….

На мить я входжу в шкуру жертв ось таких доносів. Стає реально моторошно. І радію, що все-таки міленіум надворі. Тепер ці іменини згадуються як щось дивне…але знову серед місцевих мажорів мода розкручується і фотка із закодованим гітлерівським привітанням 14/88 біля його прапора — мало не як подвиг видається!

Дітки, порада від наших читачів із передової: бєрци і туди — там на вас чекають і обіцяють показати всі нюанси великого драйву — Батьківщину захищати, а не фігнею голову забивати.

Ось які фото виставила в Інтернет активістка Таїса Гайда із вінницькими «шанувальниками» Гітлера.