Мені 34, я проживаю у Козятинському районі. Не хочу називати своє ім’я, але хто прочитає цю історію — і так зрозуміє, чия душа кричить.
Здавалося б, ще кілька років тому я була найзавиднішою дівчиною у нашому районі. Ну, тільки уявіть собі: фігура 90-60-90, блондинка та ще й високого зросту. Скільки кавалерів у мене було — і з машинами, і з квартирами, але я все чекала когось особливого – хотіла принца на білому коні. І от закохалася у молодшого за себе на 5 років. Він був козятинським кримінальним «авторитетом». Широкі плечі, блакитні очі, хуліганська поведінка — все це зводило мене з розуму. Невдовзі я завагітніла і вийшла за нього заміж. Весілля гуляли в «шалаші» на 500 чоловік гостей, як і годиться людям його статусу. В розпалі самого весілля до мене підійшла жінка, яку я бачила вперше, і спокійним голосом сказала, що в жилах трьох наступних новонароджених дітей моєї родини буде текти одна і та ж кров. Божевільна заявила, що мій Іван зґвалтував, а потім закохав у себе її молодшу доньку. Мовляв, обіцяв їй неймовірне майбутнє, а натомість взяв і одружився зі мною.
Після весілля все було нормально, я народила доньку, але омріяного щастя так і не отримала, бо чоловік день і ніч гуляв, а мені розповідав, що займається таємними справами. Але хоч одне було добре, що він повністю забезпечував потреби нашої доньки. Натомість я пішла працювати в горілчаний магазин продавщицею, щоб заробляти на свої потреби.
Так ми і жили. Буквально за 4 роки після весілля моя старша сестра завагітніла і народила другу доньку, першій, Юлі, було 15 років. Її чоловік шаленів від радощів та носив її на руках. Завжди хвалився тим, що його старша донька відмінниця, музикантка і матиме велике майбутнє. Казав, що менша буде не гіршою. Знову проходить 4 роки, наші діти ростуть разом, Юля кожного дня приходила до мене в гості, ми пили каву, ділилися дівочими секретами та разом забавляли діток. Вона стала мені як перша подруга, і я раділа, бо ж рідна племінниця – не чужа людина. Вона постійно розпитувала про наші стосунки з чоловіком – я розповідала, бо думала, що дівчинка хвилюється за мене. Але не так все просто було, як здавалося. Одного разу я застукала чоловіка Івана і племінницю Юлю на ліжку у своїй спальні — вони займалися коханням. Не могла повірити тому, що побачила.
Я вигнала його з дому, який побудували мої батьки – він змовчав. Але коли я заборонила йому бачитися з дитиною, він заявив, що Юля сама винна. «Вона вилізла на мене, я і не просив її. Пробач мені, я допустив помилку. Але обіцяю, що заради нашої дитини я виправлюсь і стану кращим батьком у світі», — ось такими словами він благав мене про повернення додому, і я дозволила. Та стосунки вже були не ті, і з сестрою та племінницею ми перестали спілкуватися. Я розуміла, що повинна це зробити, тому що в пріоритеті – майбутнє дочки!
Через 2 роки племінниця Юля завагітніла, і виявилося, що дитина від мого «коханого» чоловіка. Дівчина прийшла до мене і заявила з порогу, що аборт робити не буде! «Ми кохалися день і ніч, поки ти займалася своєю дитиною і торгувала горілкою і пивом. Моя дитина буде головною, і твій Іван тепер буде моїм». Я ошаленіла від почутого, вибігла з дому і побігла до своєї сестри – матері Юлі. В сльозах увірвалася в їхню хату, але коли побачила сестру, зрозуміла, що щось явно не так.
Вона казала: вибач, вибач і ще раз вибач. Я думала, що вона просить за свою дочку, але в її очах було стільки болю і страждань. Вона кричала, що ненавидить саму себе. І якщо я не пробачу їй, то вона кинеться під потяг.
«Люба, вибач мені і моїй дурнуватій Юлі теж вибач. Це не ми винні, це та баба, що на весіллі тобі наговорила. Пам’ятаєш?» – а я вже і забула на той момент весілля, як і про ту божевільну бабу. — «Моя менша донька від твого Івана, ми з ним зблизились відразу, як він переїхав жити до тебе. Про це ніхто не знав, окрім нас з ним. Мій чоловік вже старий, не такий красень, як твій. От і закипіло в мене серце до нього. Я мовчала всі ці роки, але коли дізналася про Юлю, то лише зараз зрозуміла, що накоїли і я, і вона. Пробач, люба, пробач, що ми зіпсували твоє життя. Пробач».
Після цих слів я тихо встала і пішла до себе додому. В мене не було ні слів, ні емоцій. Лежала мовчки на ліжку і взагалі не знала, чи хочу я жити, але коли прибігла моя донечка, обняла мене, поцілувала і сказала, що сильно любить, я зрозуміла, що щастя більшого немає і бути не може. Юля переїхала жити до столиці. А Іван працює таксистом та п’є зі своїми друзями та новими коханками по місцевих генделиках. А з сестрою з того часу взагалі не спілкуємося.
Я жалію про шлюб з такою мерзотою, бо були і кращі варіанти, але вибрала кохання. Цим листом я звертаюся до молодих дівчат і закликаю не вестися на байки дорослих чоловіків. Як обираєте собі чоловіка, дивіться, щоб людина була адекватна і нормальна, щоб вас шанувала і любила, а не розповідала казки про можливе майбутнє. Пам’ятайте, що з пияками, зеками та розбишаками-«авторитетами» щастя не побудувати.
Ольга (ім’я змінено),
або Та, що шукала кохання…
