Такою східною мудрістю керується 30-річна вінничанка – Марина Нечипорук, котра стала чемпіонкою України зі східних танців, але через травму хребта була змушена відмовитися від змагань.
Марина відійшла від власної танцювальної кар’єри, але відкрила школу арабського танцю у Вінниці. Вже 10 років, як учні цієї молодої дівчини стають чемпіонами світу та Європи. Про те, як дійшла до такого успіху вінничанка та яка плата за хореографічну кар’єру — читайте далі.
– Коли розпочалася твоя творча діяльність та з якими першими труднощами зіштовхнулася?
– Мій творчий шлях розпочався, коли з усіх динаміків лунала запальна «Ламбада». Почувши звуки цієї мелодії, я починала танцювати, а коли мені виповнилося 6 років, то мама відвела мене у школу бального танцю, до прекрасного тренера Тетяни Виноградової. Цій людині я вдячна за свої успіхи. Потім моя тренерка переїхала до іншої країни, і я втратила справжню опору. Мені наче бракувало повітря. Я мало не відмовилася від танцю, але спробувала і данс-шоу, і диско, і модерн, і класичну хореографію. Але в душі розуміла, що це все не моє. Аж раптом у «положенні» всеукраїнських змагань із сучасних танців був вказаний ще один, новий на той час, стиль – bellydance (східні танці), і ось тут моє серце почало шалено стукотіти. А коли я почула музику, подивилася виступи відомих на той час виконавиць, то зрозуміла, що це саме те, чого прагнула моя душа. Східний танець – це моє.
– Чому саме східний танець? У чому його особливість?
– Східний танець — чарівний і містичний. Лише він здатен поєднати ритміку та пластику, граційність та сексуальність. У ньому прихована краса жіночого тіла та душі. Це не лише екзотичний на наших теренах танець, а й засіб оздоровлення і зміцнення жіночого організму, вирішення багатьох жіночих проблем, засіб покращення психологічного самопочуття та життєвого тонусу. Східний танець здатен змінити жінку як всередині, так і зовні.
– Як тобі вдалося досягнути такого високого рівня у східній хореографії?
– Я важко тренувалася і постійно переступала через себе, але мені здавалося, що немає нічого більш прекрасного, ніж класичний східний танець. Спочатку було дуже багато поразок – вони дали безцінний досвід, загартували волю, змушували критично ставитися до себе, аналізувати помилки і не шукати винних. А згодом призових місць ставало все більше. Але з кожною отриманою перемогою я частіше говорила собі, що здобути перемогу важко, але втримати її ще важче. І от велика праця над собою дала результат. У 2010 році я стала чемпіонкою України. Зараз на моєму рахунку більше сотні перемог і я є суддею Вищої категорії та представником Міжнародного союзу викладачів танцю (IUDE) у Вінницькій області.
– Як і коли розпочалася твоя тренерська діяльність? Який результат ти маєш зараз?
– Вже у 7 років я вирішила, що танцюватиму все життя і обов’язково стану тренером. Але не завжди в житті все складається так, як сам собі плануєш. Уперше мій тренер довірила мені групу початківців, коли мені було 17 років. Це була величезна відповідальність! Особливо, коли приходили маленькі дівчатка років 7-8. Я навіть радилася з дитячим гінекологом, яких рухів краще уникати в такому віці, а які, навпаки, підуть на користь. Мені настільки подобалася моя робота, що я іноді забувала про навчання у виші, могла працювати з ранку до ночі, причому гроші мене тоді мало цікавили. На сьогодні близько 10-ти років існує моя студія, мої учениці неодноразово здобували переконливі перемоги на всеукраїнських змаганнях, чемпіонатах Європи та світу, які проходили в Білорусі, Чехії, Польщі, Туреччині. За цей час мені вдалося виховати чемпіонок України та Європи.
– Розкажи про особливі змагання, які запам’яталися тобі найбільше.
– По-справжньому незабутнім став турнір взимку 2012 року в Донецьку. Тоді я змагалася з 17 сильними суперницями. У перший день я виборола бронзову нагороду, а на наступний день щось пішло не так. Тоді засмутилася, чому це раптом я не втримала рівновагу? Чому в голові запаморочилось? Як з’ясувалось, тоді ми з моєю донечкою Златою танцювали разом. Тільки я про це ще не знала.
– Що спинило тебе у творчій кар’єрі? Чому ти перестала виступати на змаганнях?
– І справді, я раптово перестала брати участь у змаганнях. Звичайно, на це є причина. Однієї ночі я потрапила у автомобільну аварію, яка дійсно змінила моє життя. Я отримала, здавалось би, незначну травму хребта у шийному відділі, але це далося взнаки. Відповідно, про те, щоб давати знову повне навантаження на травмовану зону, не могло бути й мови. Звичайно, було гірко й образливо, я не могла повірити, що це зі мною сталося. Адже танець – це моє життя. Згодом змирилася, як є, так вже є. Зараз я вже не змагаюся, але даю майстер-класи, виступаю з показовими номерами. І вже 5 років я і моя школа «Валькірія» організовуємо щорічний успішний міжнародний фестиваль «Кейсар». На цей захід з’їжджаються зірки світового рівня, судді Вищої та Міжнародної категорій.
Софія Копач
