У мене є подруга. Її звати Марія. Вона княгиня. Так, реальна княгиня. Її прізвище Голіцина, і вона потомок російського царя. Бо, як знаєте, княжий титул можуть носити тільки його рідні брати чи сестри. Графині і графи – то вже двоюрідні родичі.

Вона не розділяє політику Путіна, інтелігентка, як кажуть, «від мозку кісток», але були часи, коли ностальгувала за монархією.

Якийсь час вона виношувала ідею об’єднати, щоправда, добровільно, всі слов’янські народи в одну велику державу, але я сказала їй:

– Так, ми можемо погодитись, але при одній умові – щоб столиця цієї країни і уряд із президентом були у Києві, бо ж Київська Русь, а не Москва – «мать городов рускіх».

Тоді вона довго думала і таки визнала, що краще вже так дружити, а не воювати країнами…

Марія дуже розумна, але журналістику в МГУ полишила, бо переїхала до Франції працювати моделлю…

Але кар’єра моделі коротка… А тут ще той титул… Всі хотіли пізнати, як це воно — бути коханим чи чоловіком княжни… Та тільки вона все життя шукала князів… а їх не було. Тому повернулась до Москви, стала дружиною олімпійського чемпіона… Але життя не склалось.

І ось нарешті, коли уже за сорок – зустріла князя. Реального! З таким же титулом, як сама. Щоб ви знали, у цих потомків там цілий світ і держави в державі, вони по усьому світу влаштовують бали та прийоми, їздять на них та мають свої спільноти в Інтернеті. Марія, щоправда, за часів нашої студентської юності вона була Мариною (бо так було модно), одна із 600 потомків Голіциних. Вона має документ про підтверджений титул і дорогоцінний медальйон, переданий їй прабабусею – сестрою царя…

По-іншому на ці закриті прийоми вас ніхто не пустить… Отож неважко здогадатись, що князя вона зустріла на одному із таких прийомів. Здається, також у Франції. Зрозуміло, що не Голіцина. Бо ж Голіцини – родичі, тому між собою не одружуються.

А він — Михайло Оболенський. Так, потомок того самого, оспіваного в романсах прізвища. Воно, виявляється, також княже…

І ось між Михайлом Оболенським і Марією Голіциною закрутився нечуваний роман. Вони щиро покохали один одного. І так десять років вони один одного кохають… І у неї немає перепон і у нього – це інших шлюбів!

Але Михайло все життя живе у США. Його предки емігрували ще в ті буремні роки революцій. І його мама Наталія, хоч і досконало володіє російською, але теперішню Росію вважає Імперією Зла. Як і СРСР. Тут ще додається сімейна ненависть – бо ж саме там розстріляли царя, їхнього родича. Вона ще добре «здравствує» і має беззаперечний вплив на сина – тому ніколи не відпустить його до Росії.

А у Марії також є «здравствующа» мама. І вона — віддана їй донька. Але і мамі в Москві пропагандистські ЗМІ добре промили мізки і вона вважає, що США – це ворог номер один Росії і туди можуть виїздити лише зрадники…

– Розумієш, як тільки я поїду до нього у США – вона одразу відречеться від мене, отримає при цьому стрес і помре… І я ніколи не стану щасливою навіть із коханим Михаїлом. Бо буду відчувати себе мало не вбивцею рідної мами… — зізнається мені зі сльозами на очах Марія.

Ось так живуть мами із переконаннями, які пройняли їх обох до мізків кісток, а закохані діти — уже не першої молодості – любляться через скайпи…Бо в князів і почуття обов’язку перед батьками не менш розвинене, аніж інші почуття і відчуття.

Мріяли цього літа повінчатись хоча б у Римі… та ось знову перешкода — світова пандемія коронавірусу… А їм і повінчатись таємно – велика проблема! Бо поєднання двох княжих родів у світі цих князів і княжних, виявляється, велика сенсація! Тому треба кликати сотні гостей, ЗМІ, робити інші ритуали… вияляється, по-іншому князям не можна!

Ось так моя подруга стала заручницею княжого титулу і пропаганди.

Виявляється, вони і на кохання он як впливають. Історія реальна, і я пишу її із дозволу Марії. Вона чекає від вас мудрих порад. Бо дійсно, як тут вдіяти?..