Я і сестра-близнючка завагітніли в 15 років від одного кавалера, вона зробила аборт, а я ні. Тепер у неї не буде щастя

Ми з сестрою народилися у Калинівському районі. Після 9 класу батьки нас відправили учитися в одне вінницьке училище. Я пішла на ювеліра, а сестра – на перукаря.

На першому курсі я познайомилася з хлопцем, який був на рік старший за мене. Він мені дуже сподобався своїм зовнішнім виглядом і особливо чарівною посмішкою. Завжди дотепно жартував і дуже толерантно себе поводив. Вже через місяць після знайомства він став моїм першим і підкорив моє серце. Але не все було так гладенько, адже в мене була сестра, яка постійно мені заздрила. Ми були схожі зовні, лише мали різний колір волосся, я була брюнеткою — вона зробила мілірування, але як люди ми були зовсім різні. Вона настільки почала заздрити, бо я подорослішала раніше за неї, що зробила величезну дурість — переспала з моїм хлопцем. Я щиро вірила в нашу любов, але Артем заявив мені, що він нічого серйозного не обіцяв, і займався коханням з моєю сестрою прямо в сусідній кімнаті. А потім у виправдання казав, що просто був п’яний.

З дитинства ми з сестрою не могли поділити навіть іграшок, а тепер ще й хлопець один на двох. І Артем, знаючи про те, що ми його любимо, «крутив любов» на дві сторони: в понеділок і середу спав з сестрою Аллою, а у вівторок та інші дні — зі мною. Ми з сестрою робили вигляд, що не розуміємо, що відбувається, але з нас сміялося все училище. І, як кажуть, гралися та й догралися. Буквально за декілька днів до 8 Березня я дізналася, що вагітна, а за декілька днів після дізналася про свою вагітність моя сестра. Ми були шоковані, і в першу чергу побігли одна до другої усе розповідати. Очі у нас відкрились, коли дурниць наробили. Доля вирішила з нас посміятися. Я думала, що ми з Артемом вирішимо все по-дорослому і він обере собі когось за дружину, але він заявив і мені, і моїй сестрі, що нізащо в світі з нами жити не буде, сказав, що ми хворі на голову. А він ще дуже молодий, аби бути батьком. Постійно нас залякував і говорив, щоб ми робили аборти. В сльозах ми побігли до виховательки у гуртожиток і все їй розказали, попросили допомогти знайти лікаря, який зробить аборт. Вона довго відмовлялася, але потім погодилася. Наступного дня лікарка запросила нас у кабінет і привела з собою молоду і красиву жінку. Як виявилося, вона – матір-одиночка, яка колись так само завагітніла і сама народила дитину. Дві години жінка розповідала про свій життєвий шлях, та врешті переконала нас залишити дітей і розповісти все, що сталося, мамі. Але наступного тижня у гуртожиток заявилася матір нашого коханчика. Тітка Лариса виловила нас поодинці і вмовляла зробити аборт. Казала, що вона оплатить і процедуру, і реабілітацію. Я відразу відмовилась, але сестра погодилася, бо вирішила, що з чужою дитиною її ні один чоловік заміж не візьме. Натомість я розповіла все мамі, вона спочатку насварилася, але потім підтримала мене. Ось так потроху я навчалася, а вихователька з гуртожитку мені допомагала. Особливо допомагав студент Антон. Ми з ним ніколи раніше не спілкувалися, але, як виявилося, я йому сподобалася. Він кожного дня з виробничої практики мені приносив щось смачненьке. Він підтримував мене весь період моєї вагітності. Навіть одяг на дитинку купував, але я не могла відповісти взаємністю, бо серце було настільки розбите та розтривожене, що про нові стосунки навіть думки не було. Але коли у мене почалися потуги, я була в гуртожитку на 5 поверсі, він викликав мені “швидку” і разом зі мною і вихователькою поїхали в лікарню. Він був поруч щохвилини, не відпускав мене та масажував спину. От тоді я і відчула, що таке справжня підтримка та опора.

Зараз моїй Анечці вже 2 роки, а ми з Антоном лише недавно розписалися. Після народження донечки коханий поїхав у Польщу на заробітки, а зараз вже працює у Німеччині. Ми проживаємо в селі на Вінниччині, але вже купили однокімнатну квартиру у Вінниці, робимо ремонт і збираємося туди перебиратися. А моя сестра після аборту почала дуже погано себе почувати, вона часто лежала в лікарнях. Після поглиблених обстежень виявилось, що після аборту вона не може мати дітей. Після цієї новини вона намагалася покінчити з собою, але її вчасно врятували. І от яка тепер її жіноча доля? Для чого вона зробила таку дурницю — аборт? Тож, дівчата, повірте моєму досвіду: не важливо, хто батько дитини, важливо – хто мама. Адже лише вона може дати справжню любов, турботу, ніжність та виховання.

Постійна читачка Іра,
19 років, Калинівський район