Зазвичай у військових структурах не прийнято обговорювати внутрішні конфлікти та непорозуміння, проте ситуація, яка склалась між міським воєнкомом Олегом Вінницьким та його колегою з міста Олександром Данилюком, схоже, дійшла свого апогею.

Останній закидає військовому комісару упереджене ставлення. Каже — кінцевою межею стало те, що без відома його вирішили звільнити з посади та перевести до Одеси. Натомість Олег Вінницький наголошує, що з підлеглим у них немає жодних конфліктів, виключно службові стосунки.

– Я неодноразово намагався знайти спільну мову із Олегом Вінницьким. Адже нам обом вже за 50 років, життя непередбачуване, і нема чого сваритись чи щось ділити, коли в країні війна і ми маємо єднатись. Втім, порозу­міння не вийшло, — починає розмову міський комісар Вінниці Олександр Данилюк. – У 1986 році я закінчив артилерійське училище в Хмельницькому, пішов на офіцерську службу. Пройшов посади від командира взводу до командира полку, сім років був заступником командира бригади. В 2013 році закінчив службу з вислугою 31 рік у Генштабі на посаді начальника відділення. У 2014 році, коли почалась війна, до мене зателефонував колишній начальник генерал-майор Лісовий. Сказав, що треба їхати — готувати три артиле­рійських дивізіони на війну. Ми це зробили, а в 2015 році я був призваний за п’ятою хвилею мобілізації на цю посаду. Служба проходила нормально, проблем не було. П’яту чергу мобілізації ми закрили своєчасно, шосту практично теж. Але під її кінець, коли почали гинути хлопці з тих військових підрозділів, де я колись ніс службу, написав рапорт. І 28 липня також поїхав у зону АТО, де пробув півтора місяця. Але керівництво вийшло на командування й повернуло назад до Вінниці, заявивши, що я потрібен тут.

У 2016 році мені пропонували посаду обласного воєнкома, але я відмовився через стан здоров’я. Тоді на цю посаду призначили полковника Олега Миколайовича Вінницького, до цього ми були знайомі, бо свого часу він був в. о. міського комісара. Стосунки між нами були дружні. Але після призначення з незрозумілих по цей день причин з боку обласного комісара почалось до мене упереджене ставлення. Олег Він­ницький став до мене направляти різні комісії, перевірки, адже я йому підпорядковуюсь. Може, таким чином він хотів дати зрозуміти, що я йому щось винен чи маю носити. Але я така людина, що не возив і не буду цього робити!

Одного разу до мене звернувся офіцер, який два роки провоював на «промзоні», в Авдіївці, був нагородженим орденом Богдана Хмельницького, має контузію. Я попросив Олега Вінницького, аби він дав відношення на посаду. Та коли почались рухи до призначення, то обласний воєнком почав ставити перепони. Про цей конфлікт знають і в Командуванні в Одесі. Майор звернувся до Мін­оборони, і лише після цього його таки взяли на роботу в міський військкомат. Але з того часу ставлення Олега Вінницького до мене та майора стало ще гірше в рази!

І кінцевий результат — обласний воєнком, не погодивши зі мною, переводить мене в Одесу. Він подав документи з порушенням законодавчих актів. Я цього не хочу, більш того, стан мого здоров’я не дозволяє йти на ту нову посаду в Одесі (управління підготовки військ). Із наказом Олега Вінницького я ще не ознайомився, бо на даний час проходжу реабілітацію після шпиталю. Якщо побачу в наказі ознаки злочину, то дійде до суду.

Натомість обласний війсь­ковий комісар полковник Олег Вінницький зі звинуваченнями колеги не згоден.

– У мене нема слів якось коментувати цю бурхливу фантазію… Я знав полковника Олександра Данилюка, адже будучи виконувачем обов’язків міського воєнкома, передавав йому посаду. Між нами склались тоді звичайні службові відносини. Не знаю, про яку дружбу він каже. Щодо направлення до Олександра Данилюка різних перевірок та комісій, то в нього за чотири роки була лише одна комплексна перевірка. Більш того, Данилюк оскаржував свої стягнення у суді, програв їх, всі матеріали по його службовій діяльності в мене є. Але я не хочу тут зараз обговорювати його недопрацювання. Замість того, щоб виправити їх, колега займається нині іншим.

Можете поспілкуватись із 28-ма воєнкомами, чи я свою службову діяльність будую таким чином, що мені хтось щось винен. Все, що повинні колеги — не мені, державі — це написано в Статуті. Я домагаюсь того, аби ці обов’язки виконувались, і совість у мене чиста! Щодо історії з офіцером зі Жмеринки — майором Кругляком. Він дійсно воював, тоді звертався до мене за відношенням, яке я і надав. До цього він проходив службу у Жмеринському районному військкоматі. Але районний комісар надав майору негативну характеристику, тому я своє рішення призупинив. Але після звернень до Міноборони майора все ж призначили. Полковник Данилюк до даного призначення абсолютно ніякого відношення не має, на мою думку, вони могли й бути на той момент не зна­йомі, — каже Олег Вінницький. — Існує наказ міністра оборони України, де передбачено терміни проходження війсь­кової служби на будь-якій посаді у ЗСУ. Там визначено, що на посаді військового комісара будь-яка посадова особа може проходити службу протягом не більше 5 років. 5 квітня цей термін закінчився у Данилюка.

Я мав із ним про це бесіди, тому це ніяка для нього не несподіванка. Після того подав документи на розгляд Командувача оперативного командування, той прийняв рішення перевести Данилюка в Одесу на іншу посаду, тим паче він бойовий офіцер з досвідом. Чому останній рахує, що я до нього упереджено ставлюсь і чому не хоче йти на інше місце служби — незрозуміло.

Про «напружені відносини» між двома вінницькими військовими комісарами вже знають у Міністерстві оборони, Офісі Президента та Мі­ністерстві у справах ветеранів України. ГО «Українське об’єд­нання учасників бойових дій та волонтерів АТО» написала звернення до вищевказаних структур, де попросила залишити на посаді міського воєнкома Данилюка.

Готові вислухати інші точки зору на ситуацію.

Віталіна Володимирова