– Я горджусь, що це область українських патріотів, як і рідна Оратівщина.

– Сергію Петровичу, Ви родом з Оратівщини, коли там востаннє були й чи залишилися зв’язки з малою Батьківщиною.

 – Так, я родом з Оратівщини Вінницької області. Там проживають мої батьки Петро Лаврентійович і Галина Євменівна, а також мій старший брат Олександр зі своєю сім’єю. Там народилась моя донька Ольга.

В Оратові до заміжжя проживала моя дружина Тетяна Василівна. Поховані її батьки – Демчишин Василь Никифорович та Галина Костянтинівна.

Зв’язки з родиною та Оратівщиною найміцніші. Там проживають мої друзі, рідні. Завжди спонукають завітати до рідного села і приємні спогади про дитинство.

Батьки для нас, своїх трьох дітей (молодша сестра Наталія проживає у Києві), прагнули надати якнайбільше доброго та корисного для життя. Зараз намагаємося першої-ліпшої нагоди їх відвідати. Приїжджав до них на Великодні свята, також у січні на День народження батька.

Торік, у грудні, мамі виповнилося 80 років. Поздоровити її зібралась уся родина. До речі, це свято збіглося із сорокаріччям відновлення Оратівського району. Мене запросили на святкування, де мав нагоду привітати земляків та керівництво Оратівського району з цією пам’ятною датою.

З цим селом пов’язані мої дитинство та шкільна юність. До речі, той період для мене був дуже активним та яскравим. Під час навчання закінчив музичну школу, займався в секції баскетболу та волейболу, брав участь у драматичному гуртку. Ніколи не забуду всі ті змагання, конкурси, виступи художньої самодіяльності. Дійсно був цікавий час.

Довідка: Корнійчук Сергій Петрович народився у 1965 році. Офіцерську службу розпочав у 1986 році командиром вогневого взводу самохідно-артилерійської батареї артилерійського дивізіону Західної групи радянських військ у Німеччині.

З 1987 по 1997 роки проходив службу на посадах:

командир гаубичного самохідно-артилерійського взводу — старший офіцер на гаубичній самохідно-артилерійській батареї;

командир гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону;

начальник відділення відділу зберігання озброєння і техніки (гарматної артилерії), Забайкальського військового округу;

командир гаубичної самохідної артилерійської батареї, Прикарпатський військовий округ;

заступник командира окремого гаубичного самохідного артилерійського дивізіону;

командир окремого гаубичного самохідного артилерійського дивізіону.

У період з 1997 по 1999 рік навчався в Академії Збройних Сил України та здобув військову освіту оперативно-тактичного рівня. Закінчив із відзнакою.

Після завершення навчання проходив службу на посадах: заступника командира бригади, Західне ОК; командира артилерійської бригади, Західне ОК; заступника начальника відділу організаційно-мобілізаційного та комплектування 13 армійського корпусу Західного ОК; командира 11 окремої артилерійської бригади 13 армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України.

У 2011 році закінчив Національний університет оборони України та здобув освіту оперативно-стратегічного рівня.

Того ж року визнаний «людиною року» у Тернопільській області.

Подальше проходження військової служби:

Начальник штабу — перший заступник командира 6 армійського корпусу (2012–2014), начальник оперативного управління — заступник начальника штабу оперативного командування «Південь» (2014), начальник Озброєння Збройних Сил України (2014-2015), Головний інспектор технічного забезпечення Головної інспекції Міністерства оборони України (2015–2017), перший заступник Головного інспектора Міністерства оборони України Головної інспекції Міністерства оборони України (2017–2019).

У травні 2019 року призначений на посаду першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

27 березня 2020 року відповідно до Указу Президента України генерал-лейтенанта Сергія Корнійчука призначено начальником Генерального штабу Збройних Сил України.

Під час служби артилерійська батарея якою командував старший лейтенант Сергій Корнійчук займала протягом двох років  1-ші місця у полку. А у 1990 році артилерійський дивізіон у який входила його батарея  на конкурсі зайняла  1-ше місце у Західній Групі Військ (Німеччина) серед артдивізіонів Групи.

У 1992 році капітан Сергій Корнійчук зайняв 3 -те місце у особистому заліку серед командирів батарей Забайкальського військового округу.

У 1996 році дивізіон яким командував майор Сергій Корнійчук зайняв серед артилерійських дивізіонів 1-ше місце серед артилерійських дивізіонів 13 Армійського корпусу.

У період з 2004 р. по 2012 рік 11 гвардійський окрема артилерійська бригада якою командував полковник Сергій Корнійчук неодноразово займала 1-ші місця як у 13 армійському корпусі так і у Сухопутних військах Збройних Сил України.

За час служби генерал-лейтенант Сергій Корнійчук відзначений державними нагородами:

Медаллю «За бойові досягнення» 1991 рік

Медаллю « За бездоганну службу  ІІІ ступеню» 1997 рік

Орденом «Данила Галицького» 2005 рік.

– Про Вас кажуть, що Ви справжній генерал, а не “паркетний”, – пройшли усі щаблі кадрової градації від командира взводу. Чому вирішили стати військовим і який період своєї служби вважаєте найважчим?

– Причин пов’язати себе зі службою у армії мав багато і виділити одну дуже складно! З дитинства подобалися військові однострої, військові люди, техніка, фільми про війну. У часи мого дитинства з великою повагою ставилися до тих, хто служить в збройних силах: великий авторитет Збройних Сил був і залишається в українського народу. Крім того два моїх двоюрідних брати служили в армії. Тому, найскоріше, це стало основною причиною мого вибору присвятити себе службі у Збройних Силах.

Служив в різних регіонах тодішнього Радянського Союзу, так і в Україні. Успішно закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище, на відмінно, лише з двома четвіркам в дипломі. Проходив службу в Німеччині, Забайкальському військовому окрузі.

Служба завжди була цікавою, інколи бувало важко. Тому що як командир взводу, а згодом – артилерійської батареї, зранку і до пізнього вечора проводив час зі своїми підлеглими на полігонах. Несли з ними службу в нарядах, бойових чергуваннях, виконували різного роду та складності завдання.

Розумів, що переконати підлеглих можливо тільки особистим прикладом. Вони можуть повірити у мої слова тільки тоді, коли побачать в мені справжнього лідера. І тому до себе ставився вимогливо. У своїй батареї краще всіх бігав, стріляв, більше усіх підтягувався на поперечині. Солдати гордилися коли їх командир перемагав у змаганнях та отримував нагороди.

Досвід служби завжди нагадував, що до підлеглих необхідно ставитися із повагою, створювати для них сприятливі умови служби, цікавитися та розумітися на важливих аспектах їхнього життя, допомагати вирішувати життєві проблеми.

Із великим задоволенням згадую часи, коли командував артилерійською бригадою у Тернополі. Завдяки дружньому колективу та підтримці місцевої влади й громадських організацій була можливість організувати для підлеглих екскурсії, відвідування театру, філармонії, вечори відпочинку тощо. Були і завдання, коли необхідно було допомогти цивільним мешканцям, наприклад, 2008 року під час ліквідації наслідків повені річки Дністер тощо.

Військова служба завжди різноманітна. Знайомишся з багатьма непересічними особистостями, маєш нагоду здобувати освіту у військових навчальних закладах і розвивати себе, а також і випробовувати. Першими такими професійними випробуваннями стали різні змагання, конкурси. Зокрема, на кращого командира батареї чи дивізіону, на кращий підрозділ.

– Який період моєї служби був найважчим?

– Колись вважав, згадуючи часи «лихих дев’яностих». Ой, які ж були низькі зарплати та й ще не виплачували їх по декілька місяців. Я тоді навчався у військовій академії (Національний університет оборони України – прим.ред.). Але виручав продовольчий пайок, який нам видавали, й передачі батьків з Оратівщини. Будь-кого дуже пригнічує, особливо людину військову, коли не можеш, як кажуть, дати собі раду.

Але найважчим став 2014 рік, коли практично докладали всіх можливих зусиль щоб зупинити противника. Не простий був час. Я був тоді начальником Озброєння Збройних Сил України. Основною задачею було забезпечити армію озброєнням, частина якого того часу була у непридатному для використання стані. Мали невідкладно розгортати систему технічного забезпечення, багато техніки потребувало відновлення. Події ставали загрозливими для держави.

Значні запаси стрілецької зброї зберігалися на Сході в Артемівську (Бахмут), бронетанкової техніки — в зоні дій російсько-окупаційних формувань. Були неодноразові спроби захопити ці бази. Особовий склад і їхні керівники докладали героїчних зусиль і зірвали плани окупантів, а противник ніс втрати живої сили та техніки. Прикладом мужності і самовідданості стали багато командирів, зокрема, полковник Чобіток Володимир Іванович та полковник Петров Віктор Олександрович (до речі з Гайсина, там проживає  його рідня).

2014 року і ми мали значні втрати. Російські війська підло використовували з території своєї держави далекобійну артилерію та реактивні системи залпового вогню по районах населених пунктів Зеленопілля, Дякове, Степанівка та інших вздовж державного кордону, де розташовувалися наші підрозділи. Ми не могли дати відповідь по цілям на території суміжної держави і несли втрати, які необхідно було негайно поновити.

Лінії фронту того часу не було. На території Донецької та Луганської областей терористичні бандформування та найманці із своїми російськими кураторами активно розгортали блок-пости, намагалися взяти під контроль всю територію.

Тоді, на початку травня, начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-лейтенант Михайло Куцин щосуботи та щонеділі з робочою групою працював в районі проведення АТО (практикував п’ять днів роботи у Генштабі, два – в АТО).

Літати на вертольотах в районі АТО було небезпечно, противник мав переносні зенітно-ракетні комплекси. Якось генерал-лейтенант Михайло Куцин сказав: «Я усвідомлюю, що у цьому вертольоті летить командування ЗС України, як і те, що ми можемо загинути, що ризикуємо. Але по-іншому ми не можемо. Наші підлеглі повинні бачити, що ми з ними. Тому цей ризик – виправданий!».

Запам’ятався район зосередження батальйонної тактичної групи повітрянодесантної бригади в районі Амвросіївки, яку очолював підполковник Євген Мойсюк. (нині командувач ДШВ ЗС України, генерал-лейтенант). Перебуваючи у повній ізоляції на значному віддаленні від своїх військ, він організував розвідку, інженерне обладнання району, всебічне забезпечення.     А створена ним система вогню давала можливість тримати під контролем значну територію. Зустрічаючись з ним там, не помітив в його очах розгубленості та невпевненості. Рішучий, згуртований, наполегливий – таким запам’яталися у ті дні він та багато інших командирів.

Люди працювали цілодобово, щоб привести до боєздатного стану техніку та озброєння й якнайшвидше відправити її до підрозділів. Багато талановитих спеціалістів проявили майстерність вищого ступеню, «технарі» докладали надлюдських зусиль, аби виконати завдання. Особовий склад бази бронетанкового озброєння і військової техніки практично з металолому відновили біля півтори тисяч одиниць озброєння та військової техніки.

Уся відновлена техніка пішла на забезпечення потреб Збройних Сил України, укомплектування новостворених бригад та батальйонів. Стрілецьку зброю під носом у противника вивозили з баз для новостворених військових частин та евакуйовували на бази та склади у глибину держави.

Найважче було втрачати людей…, тому ті часи були найважчі.

– Вам випала доля очолювати Генштаб у період реформування ЗС України. Подекуди, люди реформи сприймають з насторогою, інколи й вкрай негативно…

– Будь-які зміни викликані вимогами часу. Міністерством оборони спільно з Генеральним штабом проведено оборонний огляд у Збройних Сил України та інших складових силах оборони, який визначив перспективи розвитку українського війська. За результатами огляду розпочата робота щодо приведення військових організаційних структур у відповідність до викликів та загроз національній безпеці України у воєнній сфері.

Нині здійснюється трансформація системи об’єднаного керівництва сил оборони та військового управління ЗС України, до стандартів НАТО. У підсумку зменшимо кількість штатних посад, що виконують дублюючі функції в органах військового управління ЗС України. А також посад, що вивільняються в наслідок приведення військових частин до типових організаційних структур.

У ході реалізації цих оргзаходів проводиться зменшення штатної чисельності особового складу ЗС України, тобто посад, а не наявного особового складу. Враховуючи, що наявна штатна чисельність (кількість посад) ЗС України переважає чисельність особового складу, що визначена Законом України “Про чисельність ЗС України”, скорочення особового складу особового складу не здійснюється, крім тих військовослужбовців та працівників ЗС України, які виявили бажання звільнитися по закінченню контракту, хворобі та інших підстав визначених законодавством.

Організаційні заходи у Збройних Силах України плануються та виконуються, як правило, в межах календарного року та узгоджуються з планом участі військових частин ЗС України в Операції об’єднаних сил, планами їх підготовки та у межах виділеного ресурсного забезпечення військ (сил).

– Особливо якщо йдеться про скорочення штатів. За якими критеріями відбувається скорочення, чи “зачищаються” кадри не лише у “низах”, але й у “верхівках”.

– Так категорично ставити запитання щодо кадрів некоректно. Погодьтеся, що вступ до НАТО без реформ не можливий. До військово-політичного альянсу вступає вся держава, а не тільки її Збройні Сили. Переконаний, реформ не потрібно боятись тим, хто є професіоналом, хто постійно працює над собою. Такі люди потрібні у всіх сферах суспільного життя.

Усякі переміни несуть за собою питання «хто ти?» і «де твоє місце?». У нас останніми роками виросло багато прекрасних командирів і начальників, загартованих війною та з бойовим досвідом. Вони здатні керувати як малими, так і великими колективами, організовувати ефективні процеси.

Під час приведення структур органів військового управління та військових частин у відповідність зі стандартами, прийнятими в арміях країн – членів НАТО, приділяється увага соціальному захисту військовослужбовців. За рішенням Міністра оборони України військовослужбовцям, які призначаються на нижчі посади у рамках організаційних заходів, виплачується грошове забезпечення на рівні, яке вони отримували раніше шляхом збільшення розміру щомісячної премії. Ми прагнемо залишити в строю професіоналів та мотивувати їх для подальшого проходження служби.

– Зараз багато нарікань на “зампотилів”, що вони нічого не роблять, а ті у своєю чергою пояснюють, що нікому, бо після реформування половина штату скоротилося, а завдань та викликів збільшилося. Що у такій ситуації потрібно робити?

– Не можна огульно звинувачувати всю службу та людей, які в ній працюють. Є певні суб’єктивні і об’єктивні недоліки. Роками накопичувались проблеми. Найперше щодо утримання містечок, їх обслуговування Але, здебільшого через недофінансування, не весь житлово-казармений фонд перебуває в тому стані, в якому хотілося б. При цьому маємо багато військових частин, де створені належні умови для проживання особового складу. Передусім це містечка, у яких дислокувались військові частини до війни.

Сьогодні найбільше потребують уваги питання щодо розміщення новостворених військових частин. Особливо на сході держави в таких містах як Маріуполь, Сєвєродонецьк, Бердянськ, або в місцях, де збільшилась чисельність військових частин. Без наявного фінансового ресурсу це та інші питання не вирішити і вони, найперше, залежать від економічної спроможності держави.

На сьогоднішній день покращилось харчування військовослужбовців. Багато військових частин перейшли на харчування за каталогом – це набір продуктів великого асортименту, який дозволяє солдату отримувати покращене харчування. На жаль, поки ще не всі військові частини перейшли на нову систему. Триває ремонт їдальнь, встановлення необхідного обладнання. Ще одним критерієм переходу на харчування за каталогом є введення певної чисельності обслуговуючого персоналу за рахунок чисельності військовослужбовців Збройних Сил України.

Головнокомандувачем прийнято рішення, що бойові військові частини, які залучаються до проведення Операції об’єднаних сил, повинні мати військових кухарів, а інші військові частини, де ще повністю не введено систему «за каталогом», можуть отримувати послуги з приготування їжі за аутсорсингом. При цьому цивільний персонал готуватиме страви з продуктів за каталогом.

Слід відзначити належне речове забезпечення військовослужбовців, яке не порівняти з 2014 роком. Нинішні однострої та спорядження дозволяють військовослужбовцям виконувати завдання за призначенням.

Також під час трансформації об’єднаного керівництва, питанням всебічного тилового забезпечення приділяється велика увага. В тому числі реформується система логістичного забезпечення, впроваджена новостворена структура – Центральне управління інфраструктурного забезпечення. Саме ці нові структури і повинні покращити весь комплекс тилових питань.

Тому огульні нарікання в бік тилових служб безпідставні та необґрунтовані. Якщо військовослужбовці або цивільні громадяни мають питання до керівництва Збройних Сил України – ми завжди готові до конструктивного діалогу. Цілодобово працюють «гарячі лінії». Вирішення проблемних питань особового складу та членів їхніх сімей завжди ставимо на контроль. Особисто вимагаю у командирів і начальників не зволікати з розв’язанням проблем підлеглих.

– Однією з причин нестачі кадрів в органах управління називають низькі зарплати, тому з частин не хочуть переходити туди служити. А як же тоді мотивувати до кар’єрного росту?

– Військовослужбовці отримують не зарплати, а грошове забезпечення, яке є одним з основних мотиваційних чинників та стимулом до тривалого проходження військової служби, до професійного та кар’єрного росту.

Так, сьогодні рівень грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, як у військах так і в органах військового управління, є недостатньо конкурентними на ринку праці України, а його структура є застарілою та не відповідає стандартам країн-членів НАТО.

Для виправлення цього за ініціативи Генерального штабу ЗС України у Міністерстві оборони України створено робочу групу з розробки пропозицій щодо реформування грошового забезпечення військовослужбовців ЗС України.

За результатами роботи цієї групи будуть запропоновані відповідні зміни до законодавчих та нормативно-правових актів з питань проходження військової служби, соціального захисту та пенсійного забезпечення військовослужбовців.

– По зарплатах: це правда, що офіцерам в Генштабі премій та інші виплати нараховують у розмірі зарплат, а на «низи» спускають по пару сотень? (На адресу редакції надходили скарги щодо премій на 6 грудня та 8 березня, що офіцери отримували по 200-300 грн).

– Ця інформація не відповідає дійсності, оскільки у 2019-2020 роках рішення щодо заохочення офіцерів Генерального штабу Збройних Сил України грошовою премією з нагоди 06 грудня та 08 березня не приймалися.

Розмір матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, який може складати до місячного грошового забезпечення, залежить від бюджетного фінансування і встановлюється щорічно наказом Міністерства оборони України про бюджетну політику. За рішенням і пропозицією Головнокомандувача Збройних Сил України, розмір цієї допомоги цьогоріч встановлено на рівні окладу за військове звання, як в Генштабі, так і у військовій частині. В особливих випадках, як-то важке захворювання або смерть членів сім’ї військовослужбовця, ця матеріальна допомога виплачуватиметься у розмірі місячного грошового забезпечення.

– Як у рамках реформи буде вирішуватися житлове питання для військових?

– Питання житла для військовослужбовців залишається актуальним. Житлового фонду недостатньо, вдосконалення житлового законодавства та низка інших проблем вимагають серйозних змін. Україна залишається в компанії небагатьох держав, які досі не позбулися квартирної черги в збройних силах.

Пострадянські країни, яким у спадок залишилася квартирна черга, розв’язують питання з нею різними шляхами. В Польщі, наприклад, обрали найбільш прямолінійний спосіб – скасували чергу, але попередньо компенсували вартість квартир всім військовим в черзі. Інші країни забезпечують військових наданням субсидій та  вигідними умовам кредитування, цільовими виплатами тощо.

Довідково: Киргизстан, Казахстан, Узбекистан, Молдова та Білорусь, використовують два основних механізму забезпечення житлом: можливість отримати у постійну власність службове житло або ділянку землі після досягнення служби в середньому 20 років, або кредитно-іпотечні програми для житла.

Наприклад, в  США та Британії сума вихідної допомоги  може сягати $170 000

Звичайно, Україні треба змінювати підхід до соціального забезпечення військових. У світі існує достатньо прикладів того, як це зробити з найбільшою ефективністю та користю для Збройних Сил. Наразі безквартирні військовослужбовці мають право на отримання компенсації за піднайом житла, триває експеримент з наданням службово-посадового житла.

Триває розробка методики щодо вирішення житлового питання військових і, сподіваємося на успіх у цій царині новопризначеного заступника Міністра оборони України, який опікується цим напрямком роботи, .

За результатами експерименту буде проведено аналіз та визначення пріоритетних шляхів забезпечення службовим житлом військовослужбовців. Також, з призначенням нового заступника Міністра оборони України, який опікується житловими питаннями, сподіваюсь ця проблема найближчим часом зрушить з місця.

– Чи залишиться право на приватизацію житла військовими після 20-30 років служби?

– Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби. Надалі такі військовослужбовці на загальних підставах мають право на приватизацію отриманого житла.

– На сьомому році війни у нас досі велику нішу у забезпеченні армії відіграють волонтери. Вони у зону ООС возять як засоби гігієни, так і різну техніку. Яка співпраця Генштабу з волонтерськими організаціями сьогодні?

— Нині укомплектованість підрозділів, які виконують задання в Операції об’єднаних сил основними зразками штатного озброєння та військової техніки складає 100% до потреби, матеріально-технічними засобами – 100 %. Організовано забезпечення запчастинами для відновлення несправного Озброєння та військової техніки.

У рамках цивільного військового співробітництва Збройних Сил України співпраця із волонтерськими організаціями здійснюється за такими основними напрямками, як військово-патріотичне виховання дітей та молоді, надання гуманітарної допомоги цивільному населенню в районні ООС.

Маємо домовленості із низкою громадських організацій щодо поширення українських періодичних видань для мешканців Донецької та Луганської областей. Активно ведеться співпраця з міжнародним Товариством Червоного Христа в Україні щодо питань підготовки особового складу Збройних Сил України з тактичної медицини. Фахівці Червоного Хреста постійно залучаються, як інструктори для проведення занять із українськими військовими.

У час, коли наша країна перебувала у надскладній ситуації, коли наша армія потребувала підтримки, коли кожен військовослужбовець йшов на захист без належного забезпечення, саме небайдужість та невтомна праця волонтерів допомагала та підтримувала їх у ту складу хвилину, додавала віру у те, що у нашого народу є майбутнє, і що нашим хлопцям є кого і що захищати.

Сьогодні волонтери продовжують надавати допомогу, переважно, на тактичному рівні, у військових частинах. Вона важлива, найперше, увагою до військовослужбовця з боку громадян. Навіть звичайна листівка школяра воїну додає ваги почуттю важливості його справи у захисті мирних людей. Не забувайте про тих, хто береже ваш спокій і будьте впевнені, що Збройні Сили завжди залишаться вірними своєму народові.

Міла Поліщук