Відгук на публікацію Віталіни Володимирової у газеті «33-й канал» за 27 травня цього року «Що не поділили між собою обласний та міський воєнкоми? Чи дійде до суду?»

На своєму віку я бачив багато полковників, але він – особливий!.. Відслуживши у армії, з вислугою майже 40 років, Олександр Данилюк, коли розпочалася ця перша, дай Боже, щоб остання, російсько-українська війна, коли вчорашні так звані «братья» стали вбивати наших синів і доньок, полковник у відставці не став сидіти на теплому дивані, одягнув військову форму і прийшов на призовний пункт, пішов воювати на фронт… рядовим! Бо переконаний, що в бою молоді мають бачити спини старших! Каже, що людська совість і офіцерська честь не дозволяли йому, високопрофесійному командиру, сидіти вдома в той час, коли гинули в окопах молоденькі хлопчики, без жодного досвіду війни… І одразу – на «передок»! Не у теплий кабінетик десь у тилу, а під обстріл «Градів» і «Смерчів»…

Полковника Данилюка там, на війні, помітили, оцінили і доручили командувати підрозділом солдатів, яким він став справ­жнім батьком, його і називали так – «Наш Батя!»

Чи боявся він? Було страшно, зізнається… Бо лише дурневі не страшно на війні. Але кулям не кланявся, вмів уберегтися від них сам і допомогти зберегти життя ближнім. Не став кланятися полковник і пізніше армійським чиновникам!..

Дефіцит справжніх бойових командирів гостро відчувався в перші місяці війни. Це була велика біда, коли людські життя довіряли командирам, навченим воювати теоретично, на… картах і макетах, пересуваючи там моделі «танків» і «літачків»… Через це й гинуло спочатку багато практично необстріляних бійців…

Якась мудра державна голова додумалася запросити знову на армійську службу… офіцерів у відставці! Рішення те було нестандартне, в порушення багатьох наказів, але вчасне, вкрай необхідне, воно вберегло життя багатьох…

Полковнику Данилюку доручили очолити Вінницький міський військовий комісаріат, і він знову одягнув полковницький мундир! Сталося це у час, коли виникали труднощі з призовом на військову службу. Дехто намагався відшукати до призовного пункту обхідні шляхи, симулюючи хвороби, «косячи» під непридатних, а деякі шукали прямих контактів… з військовим комісаром!

Пробували сторгуватися… І щораз чули у відповідь:

– Я хабарів не беру!.. Гроші ваші пахнуть кров’ю… І за державу мені образливо, як казав у кіно митник Верещагін…

Дуже муляє він декому на цій відповідальній своїй посаді, заважає проводити оборудки, рятувати від призову «своїх», робити «бізнес» на крові… Призовників «робили непридатними» і повертали йому навіть з Козятина, а Данилюк наполегливо призначав їм медобстеження вдруге, втретє… І таки доводив правдивість своїх висновків!..

Випадково познайомившись з ним, я став запрошувати на презентації книг про війну на Сході України. Не завжди вдавалося йому від важливих державних справ комплектування армійських підрозділів, але на один такий захід у сесійній залі Вінницької обласної ради, де представляли документальну збірку «Україна – в огні» все-таки прийшов. Як йому аплодували тоді присутні, треба було бачити – легендарному «воєнкому», який… хабарів не бере! Бо перед очима постійно стоять полеглі на фронтах друзі бойові, родинам яких він продовжує допомагати…

І завжди тримає двері свого службового кабінету відчиненими, щоб всі бачили, відвідувачі і співробітники, що в їхнього командира немає від них таємниць…

…Слова ці я написав давно, ще до публікації статті в газеті, вона є у моїй ювілейній книзі «Олівчик у руці Господа». Дуже здивувала мене ця стаття! Справді, що можна ділити двом справжнім полковникам, крім відповідальності перед державою за доручену справу? Треба сісти і спокійно домовитися про все…

А звільняти такого офіцера, як воєнком Данилюк, не те що не треба… Не можна!.. Його треба просити залишитися на посаді і далі служити українському народу, як він і служить, чесно й віддано, оригінально — при відчинених дверях кабінету…

Вадим ВІТКОВСЬКИЙ,
голова Вінницької обласної організації
Національної спілки письменників України,
заслужений журналіст України,
підполковник СБУ запасу, який знає, що таке офіцерська Честь