Жінки, жінки… Тепер таких немає,
Злетіло в ірій стільки зим і літ.
Аж он стоїть… вона, мадам Прунмаєр
І перехожим дивиться услід.

Розкішна сукня, парасоля в рюшах…
Радіє серце, тішиться душа…
Бонжур, мадам! Бонжур! Сказати мушу:
Вам дуже личить настрій цей і шарм.

Манери, жести, рухи, руки… Очі
І полум’яні іскорки з-під вій…
Пробачте, пані, вам зізнатись хочу:
Усе змінилось нині. Се ля ві…

І вулиця минулася Поштова,
І люди, й місто інші вже давно,
А ви, мадам, а ви, мадам, фартова,
Бо ж тут через роки з’явились знов.

…Задумалась… і мовчки усміхнулась…
Бруківкою простує диліжанс.
Ні, ця тендітна пані не минулась –
Не владний над цією пані час.

Вона усе й про всіх чудово знає
І згадки має теплі і живі.
На вулиці стоїть мадам Прунмаєр
І ніжним серцем обіймає світ.

Ірина Федорчук