Два роки тому в нашій квартирі сталась пожежа. Згоріло все, навіть паспорти і гроші.

Добре, що родичі скинулись і допомогли фінансами і речами. Два роки ми з чоловіком працювали, як прокляті, без відпочинку, поки довели квартиру «до ума». І почали нове життя «з нуля».

Тепер наші думки змінились. Ми не ганялись за меблями, посудом, одягом, обходились мінімумом. Зате потроху збирали гроші на омріяну подорож до Іспанії. Ми обоє заочно закохались у Барселону ще у студентські роки, коли не були одружені.

День за днем ми працювали вдвох за чотирьох, і нарешті мрія збулась! Я фотографувала кожен куточок Барселони. Емоції зашкалювали! Коли ми повернулись додому, то запросили до себе родичів, які нам два роки тому допомагали. Накрили стіл з гостинцями з Іспанії, демонстрували селфі, розповідали про поїздку. Але чомусь наші родичі радості не розділяли.

Нарешті дружина двоюрідного брата єхидно зауважила, що не змогла б їздити по курортах за чужий кошт. Бо, мовляв, ми вам двісті доларів дали після пожежі, а ви за наші гроші жируєте. А якщо у вас з’явились кошти, то ви спочатку людям віддайте! Дядько теж сказав, що дві тисячі гривень йому були не зайві, він їх дав «на біду», а не на гульки за кордоном.

Ми з чоловіком сиділи як     обпльовані. В мене тиск піднявся, на очах сльози. Отак і приймай допомогу від родичів! Давали начебто від щирого серця! А потім ще й з відсотками змусять повертати. З такими родичами і ворогів не треба! Навіть не скуштувавши іспанського хамону, наші гості швидко пішли.

А ми цілий вечір згадували і підраховували, скільки кому треба віддавати. І більше з такими людьми, які допомагають «у кредит», нічого спільного не мати. А то що ж виходить? Якщо, наприклад, важкохвора людина одужала, то має повернути гроші всім, хто допомагав їй з лікуванням?

Людмила ЛИПНИЦЬКА,
читачка