Від її слів бігають по шкірі мурашки, а пари стають у чергу, аби саме вона провела церемонію у найщасливіший день їхнього життя.
Вінничанка Вікторія Буран — одна з кращих церемоніймейстерів країни, на очах у якої плачуть від щастя не лише дівчата, а й мужні чоловіки. Про доволі нову професію, розпис під час карантину, формат, який набирає популярності, та чому сама одного разу дозволила собі сльози на чужому весіллі – вона розповіла нашому кореспонденту.
– Чотири роки я працювала ведучою новин та журналісткою на тодішньому каналі «ВДТ». Саме в цій телевізійній структурі сформувалась як спеціаліст, отримала колосальний досвід у медіа, за це вдячна генеральному директору Любові Коваленко. Саме ці навички та популярність у глядачів зробили свою справу – в соцмережах мене стали запрошувати як ведучу провести певні святкові події, в тому числі виїзні весільні церемонії. Але я відмовляла, адже вважала, що без належного навчання у цій сфері не маю права цим займатись. Тому цей напрямок залишила і запланувала на період декретної відпустки. Коли моїй донечці виповнилось півтора року, вирушила до столиці і почала отримувати професійні знання у сфері церемоніймейстерства, — каже Вікторія Буран. — Справді, професія ця відносно нова. Ти повинен психологічно розкрити пару, підкреслити їхні емоції та почуття, розказати про молодят та цінності, які притаманні їхнім стосункам, оголосити їх чоловіком і дружиною. «Рацсівська» церемонія фізично не може підлаштовувати сценарій під кожну пару, а от весільний церемоніймейстер цим якраз і займається. Коли я повернулась до Вінниці, перші авторські церемонії дарувала друзям та знайомим безкоштовно.
Зрештою увійшла до десятки найкращих країни! Це додало сил та віри в себе. Мене почали помічати як спеціаліста та запрошувати незнайомі люди, щоб саме я їх одружувала. На даний час вже можу сама навчати цій професії, бо маю відповідні дипломи та сертифікати, серед яких є із Мін’юсту, що надає право одружувати офіційно під час своїх церемоній в будь-якій частині нашої країни. Тим не менш, я продовжую безперервно працювати над собою, адже дикцію, написання текстів, акторську майстерність та психологію публічних виступів завжди потрібно вдосконалювати, бо час не стоїть на місці.
– А з ким із відомих чи зіркових пар Вам вдалось вже попрацювати?
– Є весілля, які мають назву закритого типу, і на них спеціалісти підписують документ про нерозголошення будь-якої інформації та публікацій. Єдине, що можу сказати – серед моїх пар були відомі бізнесмени, артисти, депутати Верховної Ради та інші відомі українці, зокрема, вінничани. Неодноразово працювала із незмінним ведучим шоу «Холостяк» Григорієм Решетником, враження лише позитивні, це професіонал, який вміє тримати публіку. Була у нас спільна церемонія у Вінниці, наречений за національністю грек, тому пара святкувала два весілля. Такі церемонії цікаві та особливі, тому що в них переплітаються різні культури та сценарії, останні виходять справді казковими.
– Карантин зірвав плани багатьох закоханих пар, які планували своє весілля навесні та навіть влітку. Розкажіть про особливості цього весільного сезону в умовах карантину.
– На момент карантину заяви на реєстрацію шлюбу під час виїзних церемоній не приймались. До мене зверталось багато пар, які не знали, чи переносити подію, на яку дату, адже заздалегідь готувались, внесли передоплату. На мій погляд, цей весільний сезон буде дійсно особливим, він буде багатий на камерні весілля та офіційні виїзні церемонії під відкритим небом. Чимало молодят, які мали одружитись у квітні-травні, перенесли святкування на кілька місяців вперед і навіть початок 2021 року. В тих пар, які обрали дату на літо, нічого масштабного не зміниться. Єдине, доведеться скоротити кількість гостей. Нареченим, які ще не визначились, раджу планувати весілля на другу половину літа та осінь. Але це попередній прогноз, ніхто ж не знає, якою буде ситуація з коронавірусом далі. Проте маю добру новину — зареєструвати свій союз без пишного святкування у Вінниці пари можуть завжди, не звертаючи уваги на терміни та вихідні. І допоможе їм у цьому професійний та сертифікований церемоніймейстер, тому рада допомогти. Більш того, в моїй практиці є організація молодятам розпису всього за чотири дні, а в плані документів це робиться дуже швидко, навіть за добу. Що ж до заходів безпеки, то весіллям у масках вже нікого не здивуєш. Я наразі проводжу церемонію із одним мікрофоном, окремий мають молодята. Соціальної дистанції дотримуємось.
– А які з весіль найбільше запам’ятали і чому?
– Знаєте, кожне із них особливе і кожне я пам’ятаю в деталях. Чомусь зараз згадались декілька із не класичних. Одного разу летіла у Дубаї, аби провести церемонію, присвячену вінчанню пари. За законами мусульманської країни, державне свідоцтво про шлюб видається лише на основі свідоцтва з храму. Усе загалом зайняло п’ять днів. Нещодавно у Вінниці проводила церемонію для нашої землячки та її коханого родом з Туреччини, вони останні роки мешкають у Німеччині. Наречений погодився привезти на Поділля свою рідню, вони тут проживали тиждень у готелі до весілля. Свято вийшло чудовим, працювали на трьох мовах – російській, турецькій та англійській. Іноземним гостям закуповували слухові приймачі, і все, що я говорила на церемонії, перекладачі озвучували. Такий підхід, на мою думку, у Вінниці вперше, організатор подбав про кожного гостя.
– Вікторіє, а якою була Ваша весільна церемонія? Оглядаючись назад, що змінили б?
– Відповідь на це запитання я б хотіла розпочати з однієї історії, яка надихнула мене замислитись. У мене було подружжя Кармазіних з Вінниці, 18 років у шлюбі, троє дітей. Й два роки тому вони вирішили повінчатись. Коли я вперше прочитала їм сценарій та нагадала, через що вони пройшли, чоловік вже тоді змінив свою скептичну думку. А після церемонії зізнався, що знову пережив все, і емоції неймовірні. Саме тому вже одруженим парам, я раджу влаштовувати ось такі свята для себе в знакові річниці з відновленням сімейних обітниць. На сьогодні такий формат набирає великої популярності. Моя церемонія була майже шість років тому такою, яка була на той час сучасна і якою я собі уявляла. Вона була виїзна, де батько вів мене доріжкою до коханого, але неофіційна, бо тоді по-іншому не можна було. Сьогодні б змінила лише одне – написала сценарний план, якого ще ніхто і ніде не бачив. Поділюсь з вами своєю мрією – колись у мене обов’язково буде така церемонія. У мене є намір створити таку для себе у день вінчання, якого у мене ще не було. Своїм батькам на срібне весілля я подібну вже організувала. Це був той єдиний раз, коли я не змогла стримати сліз… Повірте, це було неймовірно…
Вікторія Микитюк
