Вона вийшла за нього заміж, прийняла іслам і народила доньку.

Зараз мені 21рік. Я щаслива мама та дружина пакистанця. Ми разом вже 3 роки, і я вдячна долі за цю зустріч. Мене немає в жодній соціальній мережі, я не з`являюся на батьківщині – у селі. І не спілкуюся ні з ким із колишніх друзів. Тому вирішила розповісти все через популярну газету.

З самого малку я була відмінницею та слухняною донькою своїх батьків. Ходила до музичної школи, на всі гуртки та добре навчалася, але після 9 класу мене змусили вступити до коледжу у Вінницю. Я взагалі не хотіла тієї професії. Мені було 15, але мало кого хвилювали мої вподобання. На першому курсі я потрапила в компанію до «поганих» хлопців, а потім і геть вилетіла з коледжу. Закінчилось моє навчання тим, що я крутила шаурму у нічні зміни біля залізничного вокзалу. Постійні гулянки, випивка, цигарки і наркотики – все, чим я жила наступні 2 роки.

Але одного разу я вийшла з клубу 6.30 ранку і йшла пішки додому, бо не мала грошей на таксі. І прямо посеред міста я втратила свідомість, а прокинулась вже в лікарні. Біля мене були медсестри, а потім прийшов він – молодий незнайомий іноземець, який добре володів українською. Рустем не сказав тоді до мене жодного слова, але оплатив мені цілий курс лікування в приватній клініці. Такий благородний вчинок не міг мене не підкупити, і я, вгнувши голову, мовчала. Розуміла, що скоро знову зустріну старих знайомих і все почнеться по-новому.

Він приїжджав кожних три дні, привозив продукти, але не спілкувався зі мною більше 2-х хвилин. Постійно консультувався з лікарем про стан мого здоров`я та знаходив найкращих психологів для мене. Згодом він забрав мене з клініки, привіз у простору однокімнатну квартиру і дав ключі. Хотів іти, але я його не відпустила. З тих самих пір ми разом. Рустем врятував моє життя, і я йому за це дуже вдячна. Цілий рік після виходу з клініки я ходила на спеціальні мусульманські обряди, аби очистити себе від гріховного стану. Ми одружилися за його законами у його країні. Я прийняла іслам, і тепер молюся 12 разів на день. Хоча для мене справжній Бог — це мій чоловік. Незважаючи на те, що він іноземець, він – найкраща людина з усіх, кого я тільки знаю.

У всіх колишніх друзів я прошу пробачення, за те, що порвала всі зв’язки. Знайте, що є поважні причини – обіцянка, яку я дала своєму благовірному, і наша маленька донечка. В мене немає іншого світу, дому, сім`ї, окрім нього. Коли прогулююся парком або містом, то поблизу постійно ходить охоронець, якому заборонено розмовляти, але сказано доповідати про кожен мій крок. Та це мене не тривожить, бо чоловікові немає чого хвилюватися – я вірна йому і тілом, і душею. Зараз ми знову у Вінниці, але скоро відправимося назад в Пакистан. І , скоріш за все, більше ніколи не будемо в Україні. Тому прощаюся з вами, мої любі! І прошу вас: не тримайте на мене зла!

Валентина (ім`я змінене), тепер вже мусульманка