Якщо ще нещодавно у лісах тривав «період тиші», то зараз активно проявляється період так званого «птахопаду».
Адже у той час, коли молодняк ссавців у прямому значенні стає на ноги, пернаті здійснюють перші спроби польотів. За незнанням і маючи, безперечно, добрі наміри, люди часто підбирають «злетків» та забирають додому. До лісівників Вінниччини традиційно звертаються за рекомендаціями: що робити з пташенятком?
Найперша у цьому випадку відповідь: малюка взагалі не варто було брати до рук, адже його насправді не залишили і не загубили.
Для птахів — це нормальний процес, коли пташата вчаться самостійно літати, роблять перші самостійні спроби, а батьки підлітка обов’язково знаходяться поряд. Пташенята часто вилітають, не маючи повноцінного оперення, а совенята — то й зовсім у пуховому вбранні.
Іноді ці невдалі польоти, що чергуються із падіннями і поверненнями до гнізда, тривають близько тижня. І тільки пройшовши такий суворий «навчальний період», пташеня впевнено може злетіти в небо і покинути батьківське гніздо.
Так, насправді багато пташенят-злетків можуть стати легкою здобиччю для хижаків (як домашніх котів чи собак, так і диких тварин). Але це все — логічні закони природи. Один із них — виживає сильніший, хоч іноді це звучить жорстоко.
Але ще гірше — це те, що у більшості випадків, коли підбирають пташенят, малюки гинуть. Часто у неволі у тварин розвивається глибокий стрес, порушується травлення, пропадає апетит, знижується імунітет. Пташенята деяких видів у неволі взагалі не виживають… А у природному середовищі у них досить високі шанси вижити. Тому, побачивши злетка, найкраще — не чіпати пташеня, залишити його на місці. Або ж посадіть його на гілку найближчого дерева.
На фото — пташеня сови вухатої, яке знайшла наша читачка. Оглянувши місцевість і не помітивши батьків, пернатого «малюка» (хоча розміри пташеняти досить вражаючі) забрали додому. І далі розпочався пошук знайомих, хто знав би, як і чим вигодувати совеня у неволі. За рекомендацією лісівників совеня віднесли на старе місце, потім спостерігали за тим місцем і бачили свого «підопічного».
Тому ця історія має «хеппі енд». А могло бути без щасливої розв’язки. Адже сови — хижаки, які харчуються відповідними, дуже специфічними кормами. Ніяке м’ясо з домашнього столу їм не замінить повноцінного природного харчування.
Будьмо мудрими, бережімо природу!
Оксана НІКІТІНА
