От в мене та сама історія. Тато був лише біологічний. Але фізично або морально я його підтримки або існування у нашому з мамою житті — ніколи не відчувала, — написала колишня вінничанка Олена, яка тепер мешкає в Арабських Еміратах. — Мама втекла від нього, коли мені було 2,5 року, поки той лежав у лікарні. Не витримала тиранії та побоїв. Слава Богу, не залишилася з ним лише через дитину.
Все, що я пам’ятаю — це те, як прикривала маму собою (яка була інвалідом з дитинства, на протезі замість ніжки) і благала припинити бити її, мене він і пальцем не чіпав, як не дивно. А маму навіть за криво випрасуваний комірець гамселив на п’яну голову. Або за помаду на губах та трохи тіней на очах, коли збиралися на святкування до друзів. А ще його матір… Завжди виправдовувала будь-які вчинки свого сина. Навіть коли мама лежала у лікарні на збереженні, вона і туди прийшла нагадати, що це буде лише її дитина. А для їхньої родини я байстрючка! І вони не несуть відповідальність за моє виховання. Це при тому, що мамі народжувати та вагітніти протипоказано було в принципі. Порок серця і лише одна (і та хвора) нирка. Вона ховалася від лікарів першу половину вагітності, аби вони не змусили її зробити аборт. І його матері вистачало совісті ходити та тріпати нерви моїй і без того змученій життям мамочці. Я все це ніколи не забуду. Цю правду я дізналася, вже коли стала дорослою. Я йому на похоронах мами сказала, що могла б пробачити його гульки по бабах та п’янки. Але за маму не пробачу ніколи! Не маю права! Її не стало у 42 роки. А його майже 2 роки тому. Кажуть, що за рік до смерті він дуже змінився. Став нормальною людиною. Але я його таким вже не бачила…
Я також вдячна долі за свого чоловіка та моїх діток. Мрію виховати їх справжніми чоловіками. Дуже сподіваюся, що вийде. Я докладу максимум зусиль для того. І чоловік теж.
Олена,
вінничанка. Тепер мешкає в Арабських Еміратах
