Чи може нормальна жінка за півтора року перетворитись на алкоголічку? Може! Я перевірила це на власному досвіді.

Коли влаштувалась у фірму з продажу будматеріалів, мене вразив дружний колектив. Вони і на роботі не сварились, і після роботи продовжували спілкування за кухлем пива. Вибирали різні паби, кафешки, а назавтра обговорювали, де краще, яке пиво смачніше.

Я була заточена на кар’єру, мені подобалось те, чим я займаюсь, ідеї «фонтанували», я охоче обмінювалась ними з колегами після роботи.

А потім пішло-поїхало… То Покрова, то Миколая, то Різдво, Новий рік, знову Різдво, святки, люди в ополонках купаються. А як не відзначити Валентина, 8 Березня? Ми ж молоді! Там бокал, там чарочка, але ж потрошки, нічого страшного! Правда, постійно поверталась додому пізно і напідпитку.

Про те, що я спиваюся, першим мені натякнув чоловік. Втомившись від моїх постійних гулянок із колегами, він не витримав і сказав мені в очі те, про що родичі давно шепотіли у мене за спиною. Я розізлилась, коли це почула, а він ще додав жару, заявив, що моя реакція — це роздратування через те, що сьогодні не вдалось випити.

Ну, це вже занадто! Я демонстративно зібрала сумку і пішла геть з квартири. Чоловік не наздоганяв.

Опинившись на вулиці, я шалено захотіла «залити горе» і заспокоїтись. У супермаркеті купила пляшку пива і вихлестала його прямо у магазині. Трохи полегшало, і я повторила дозу.

Вже допивала, коли до мене причепився якийсь чоловік. Запевняв, що тільки хоче провести мене додому. А я, хоч і була напідпитку, нутром відчула небезпеку. Знову зайшла у супермаркет, а той причепа — за мною. Взяв під руку, «сонечком» називав, гладив по спині і казав: «Пішли додому!» Я виривалась, галасувала, кричала про поліцію. Та всім було байдуже! Лише охоронець прийшов на шум і, замість допомоги, безцеремонно виштовхав нас з магазину.

Уявіть, ніч, людей немає, темно, а цей тип мене тягне кудись вбік. Там наче інша тінь вимальовується. Від страху я вмить протверезіла. Вони хочуть мене заманити кудись і пограбувати! А грабувати було що! Полаявшись з чоловіком, я прихопила свої «покладні гроші», дорогий телефон, прикраси.

Я вирвалась і знову забігла до супермаркета. Викликала 102. Мені пощастило, диспетчер відразу прийняла виклик. Патрульні відвезли мене до самого будинку. А там вже і чоловік збирався дзвонити в поліцію.

…Ми проговорили з ним майже до ранку… Наступного дня я звільнилась з цієї роботи за власним бажанням. Нічні пригоди змусили чітко зрозуміти, де я буду, якщо не візьму себе в руки…

Ірина,
28 років