Вони говорили: віддалений курорт, офігенний пляж, затишні будиночки, фуд-корти, кемпінг є … ну ми і поперли. Що нам, молодим, тих вісімдесят кілометрів. Та фігня, за великим рахунком. Поруч. Цією Рассейка у мене половина  стрічки на Фейсбук (до речі, якого?). Люди, бляха, щасливі., – пише про свої враження від дикого відпочинку під Одесою на Чорному морі мандрівниця із Вінниці Аліса Губенко. – Але по цій дорозі … дорога в пекло, не менше феєрично самого пекла. Вісімдесят кілометрів по дорозі, яка є на карті, але її, с…а немає. Вибоїни і пил. Я трохи нирки не виплюнула, а найближчий тиждень буду плюватись  болотом. Але  види, звичайно шикарні.

А тепер, уяви собі фільм жахів про зомбі в піонерському таборі … уявили? Так ось, його знімуть в Рассейка.

Покинуте село в ср…ці світу. Все загажено  по дахи. З дорогами, які ще гірше, ніж ті, за якими ми тряслися, пил стоїть стовпом, комарі, гризуть, занедбані і закриті бази, розвал і руїна. І зомбі з червоними від сонця і шмурдяка особами, які прут на собі матраци, дітей та мужиків в сандаликах на носочки.

Гаразд, приїхали. Треба заночувати, витрусити пил з трусів і зацінити місцевий колорит. Йдемо на базу із Фейсбуку. Назва ще така, соковита –  «Мандарин». Тітка почала водити нас за номерами. Я спочатку подумала, що то шафи, але ні – номера. Зручності у дворі. Гм. Питаю за палати зі зручностями, які теж анонсовані і у великій кількості, прошу показати. Ну, вона пішла, показала ще номерок. А потім задала логічне запитання: «А ви до нас на довго?».

Не знаю, кажу, до завтра точно, а вранці подивимося. Мадам зміряла мене зневажливим поглядом і каже: «А йдіть ви нафіг отсюдова, заради однієї ночі я вам тут не стану нічого показувати». Ми офігіли , звичайно, пішли в зазначеному напрямку, нічліг шукати.

З усіх стаєнь (народ, я не жартую і не перебільшую, фотопруфи є), вибрали ту, де нам найбільше зраділи. «Золотий колос» – убита, брудна стайня, але персонал офігенний. Прям капец, які душевні тітки. Ми залишилися у них. Тут багато наших,

А ціни. Коротше, за номер з іржавим душем, павуками, брудною ганчіркою, замість килимка у ванній і пір’яними подушками 640 грн. без харчування. 1100 грн. з їжею. Напевно доплата за адекватне ставлення до гостей … бляха, ми два дні тому в центрі Одеси відмінну двушку орендували за 1000 грн. На чотирьох  – шикарна ціна, 250 грн. з носа. А тут конюшня за 320.

До пляжу треба топати по мосту, через лиман. Поки дотопали, офігіли від комарів, розрухи, пляжників. Офігіли і від пеліканів. Пелікани  красиві. Але заради них їхати не варто. Пляж, як в Затоці. Прям один в один. Всі його принади зацінити не встигли –  закінчився день. Завтра вранці підемо, кажуть там дельфіни бувають.

А місцева ресторація заслуговує окремого посту. Зберуся з думками, напишу.

Не перемикайтеся. Наше, турне в самому розпалі!

За добу до цього:

День перший. Обід.

Ідеальне місце щоб здохнути.

Ми забралися в таку глушину, де ніколи не буває людей. Неймовірно красивий берег, квітучий обрив, найчистіше пісок і тепле море. Тут все повинно було бути по іншому.

Наш маленький табір в тіні високих дерев. Поруч душ, розетки і тиша.

Хер там! Це Україна, дітки. Екстрім тур якийсь. Грьобаний екстрим тур.

Наш маленьких табір розлютився і звалює. Їдемо по розбитим, польовими дорогами на багаті села. Ковтаємо пил, і абсолютно щиро радіємо кожному кілометру, який забирає нас в якісь нетрі. Бо нерви дорожче.

Не перемикайтеся 🙂

P.S. Фото реальне, моє. Але не ведіться, за спиною парковка із п’яними  тюленями…

Ще раніше:

День перший. Ранок

З чим можна порівняти відпочинок на морі в кемпінгу, з наметами? Уяви, ти прокидаєшся на світанку, в неймовірно мальовничому місці, на краю обриву. Внизу шумлять хвилі, щебечуть ластівки, повітря чисте і прозоре, а легкий бриз обдуває твоє, ще не обгоріле обличчя.

Це можна порівняти з ввечері в фантастично красивих туфлях, на неймовірною шпильці, які тобі, бляха, малі розміру на два.

Ти висовує голову з намету, милуєшся дикою красою … але варто твоєму погляду переміститися на міліметр в сторону, твій мозок вже не може ігнорувати реальність. Тому що ти прокинувся на  парковці.

А прокинувся ти в п’ять ранку не від того, що виспався, а від ора чиїхось дітей, які спочатку носилися навколо твого намету, а потім пішли купатися в метрі від тебе, з криками «Мама, я акула, дивись як можу»!

А ще кілька годин тому ти милувався неймовірним зоряним небом, годинок до трьох ночі. Під довбану попсу з сусіднього намету. А коли попсу вимкнули, то стали доноситься інтелігентні бесіди п’яної  компанії, на тему, поваги братви і все таке!

На сьогодні заплановано кава, пляж, шашлик, публічне миття голови в моречку і пошук відповідних кущів для туалету. Тому як душа тут немає, прісної води немає, нічого крім моря і мурашників немає.

А кемпінг, в якому все це є, за два кілометри, в непрохідний кущах, в яких ми благополучно застрягли і з яких три годину намагалися вибратися, вирвавши із коренем глушником. А ще, той кемпінг забитий під зав’язку і людей там ще більше, ніж мурашок в моєму спальнику.

І вінішко закінчується і до вечора може не вистачити. Ось такий відпочинок в рідній Україні на морі за дорогі гроші, малята!