Ми живемо у дивному, доброму світі.
Варто тільки нам очі відкрити і душу.
Не потрібно багато, щоб просто летіти.
Можна бути у небі й ходити по суші.

Не потрібно багато, всього лиш кохати.
Вірно й щемно, а іноді навіть таємно.
Може, деколи тихо у пісні страждати,
Бо страждання в коханні – то є невід’ємне.

Варто тільки відкрити людину у собі.
Не боятися слів і лихих пересудів.
Ми живемо у світі, де вдосталь є злоби.
Та кохання й добра, звісно, більше у людях.

Світлана Баламут,
Тростянець