Валентина Мащенко із Костянтинівки Липовецького району – одна з небагатьох майстринь, яка вміє ткати на старому дерев’яному верстаті та володіє технікою човникового ткацтва.
Над своїми виробами жінка працює майже щодня, лише на релігійні свята та в неділю не бере до рук човника й бердо. А ще вона має низку нагород і клієнтів зі всього світу!
– У моїй родині ніхто не ткав, рідний брат мами був гарним художником. Після школи я вступила до Вижницького художнього училища прикладного мистецтва. Опісля мене направили у Богуслав на фабрику «Перемога» працювати спочатку художником, тоді головним художником. Тут я вперше побачила верстати і вперше сіла за них. У цехах ткали рушники, скатертини, серветки, а згодом і килими. Продукцію відправляли в Київ, а потім – у Москву, а Москва експортувала в різні країни світу, зокрема в США, Канаду, Європу, Японію.
Таким чином богуславське ткацтво стало відомим усьому світові. Коли розвалився СРСР, фабрика почала занепадати. Її почали штучно банкрутувати. Фабрику знищили майже вщент. Вціліло лише кілька ткацьких верстатів з карпатського бука, які виготовили на Західній Україні спеціально на замовлення. Їх продавали по 10 гривень, хоча насправді вони безцінні, бо практично такі не збереглись. Два із них я придбала собі. Але розмістити у квартирі верстати не виходило, адже на один потрібно щонайменше по три метри в довжину та ширину. Разом із колегою Оленою Поповою придбали хату і облаштували там творчу майстерню.
За словами майстрині, для ткацтва досить важко придбати нитки, вона купує зазвичай з бавовни або льону. Підходить і штапельна нитка. Одна котушка важить понад кілограм!
– Замовляю через знайомих із Білорусі, вони надзвичайно тонкі та цупкі. В Україні такі теж можна придбати, але нитка груба, така годиться тільки для скатертини. На одяг вже не підійде. Щоб наснувати основу, просимось на місцеве підприємство під запис, де є спеціальні машини-барабани. Вручну 400 метрів ниток фізично неможливо накрутити. Малюнок в мене уже набраний заздалегідь. Нитки піднімаються, опускаються, а між ними човник. Дуже втомлюються очі та болить спина. Але я вже звикла, не уявляю життя без цього, – мовить Валентина Мащенко. – Зараз в мене на верстаті 1660 ниточок вчеплено на основу, це ширина тканини – 140 сантиметрів. Кожна із них має своє місце. Якщо вона відірветься, то потрібно її правильно завести знову.
Загалом за тиждень можу зіткати основу на сукню та сорочку. Після того як тканина готова, її слід випрати у машинці, аби вона сіла, бо виготовлена з натурального матеріалу. Після прання прасую та даю виріб на викрійку. До майстерні Валентини Мащенко з’їжджаються замовники з усієї країни, чимало покупців з-за кордону. Замовляють найчастіше сорочки на свята, а одного разу дівчина замовила весільну сукню.
– Інколи їдуть, щоб просто побачити верстат і сфотографуватись. Запитують, чи ламаються. Але вони дуже надійні. Лише якось зламались човникові коробки. Та прийшов столяр, зняв мірки і зробив такі ж із сосни, бо бука карпатського в нас нема.
Віталіна Володимирова
