Він мав друзів і ворогів, соратників та опонентів, зрештою, як і усі ми. А крім того, горів мрією створення у обласному центрі Вінниччини, в центрі України, своєї художньої галереї. Адже вінницька колекція картин – одна із кращих та найунікальніших в Україні. Особливе місце займає колекція сім’ї Потоцьких. Більше 10000 картин, витворів мистецтва, досі зберігається у підвальних приміщеннях, на складах. Творіння митців лежать у схронах мертвим вантажем, і серед них тисячі, які ніхто не бачив. Хіба цього вони заслужили на Вінниччині?

До сьогодні згадую відвідини кращих галерей світу – Лувра, Бостонської галереї, Лондона, Берліна… Дякую і Журфонду України та НСЖУ, завдяки яким мрії здійснились. Все життя пам’ятатиму рекорд – 4-годинну чергу в Мадриді, щоб потрапити в знамениту галерею Прадо.

І тому мрію, як і десятки тисяч вінничан, щоб така галерея  була у Вінниці і стала її візиткою – картини радували б очі відвідувачів. Сюди ходили б туди  вінничани, їхні діти, гості, учні і студенти. Впускали б у душу красу та мистецтво. Пишу це, а перед очима стоїть Ілля Бехзбах. І я відчуваю той вогонь його мрії. Вірніше не його – усіх нас.

Останній фоторепортаж «33-го» із Іллею Безбахом, директором Вінницького художнього музею, заслуженим діячем мистецтв України. Тут фото його та картин, які в схронах підвалів.

Заслужений журналіст України