Уявіть собі, що в Англії хтось перед виборами перебіжить із консерваторів у ліберали, чи, скажімо, у США якісь конгресмени по шість разів мінятимуть свою партійну приналежність. Це все політична смерть. А у нас у такий спосіб, навпаки, продовжується політичне життя і досягається безпрограшний доступ до портфелів та печатки, а відтак і до ресурсів, які можна перенаправити у свою кишеню.

Головне, вчасно смикнути, на кого треба ставити, і вскочити під їхні політичні прапори. Відомих вінничан з яскраво вираженою партмімікрією дуже багато. Чого лише варта кар’єра впливової пані чиновниці-керівниці-депутатки, яка вступала у всі провладні партії, які тільки створювалися. І в комуністах встигла побувати. Саме там взяла хороший старт. А потім пішла по «партійних руках». І об’єднані СДеки, і «За їду», і помаранчеві, і регіонали…

Пані вміла всім вгодити. І за вірну службу отримувала через посади доступ до ресурсу, гарно повлаштовувала своїх дітей. Навіть, коли з ганьбою вигнали люди з сесійної зали Вінницької облради цю депутатку, вона якось знову випливла на впливовій посаді. Та ще й встигла феноменально отримати одну з найвищих державних нагород вже із “зелених” рук.

А тим часом ті ж провладні партії розкрадали Україну. Корпоративно разом і з силовиками розбирали собі державні заводи, землю, комунальне та військове майно, цілісні, так би мовити, майнові комплекси. Тепер найнахабніші з них – дуже багаті бізнесмени та державні діячі. Так і тримаються купи у приватизованій країні, змушуючи українців дорого платити за проживання на їхній, тепер уже приватній, території.

Якщо проаналізувати кількість повідомлень про сьогоднішні розкрадання державного та комунального майна та землі, маніпуляції з цінами на іноземну валюту, енергоносії, продукти, рейдерські атаки, то ситуація з корупцією особливо у нас не змінилась. Як крали чиновники з депутатами, так і крадуть. Як рвалися у владу, яка продовжує залишатись найприбутковішим бізнесом, так і рвуться.

Тому знову наші містечкові посадовці нагострили свої політичні флюгери. Знову розпочинається сезон партійних перевертнів, які вже публічно кусають руку, котра їх привела до влади. Бо з’явилися нові господарі. Вірніше, господарі ті самі, але з політкоректності вони трохи перефарбували свої прапори. Звісно, шоу має продовжуватись. Народу, тобто електорату, має здаватися, що ніби щось змінюється. Але на що розраховувати, коли і ляльководи, і перебіжчики одні й ті самі?

На жаль, за останніх три десятиліття рівень політичної культури в Україні впав нижче плінтуса. Бандити, рейдери, шахраї та злодії вже навіть не приховують своїх владних амбіцій. А замість конструктивної агітації з переконливими аргументами в хід пішли кури, гречка, олія, піци. І уже немає змагань інтелекту та патріотизму, а є політичний базар, де все купується і продається.

Найстрашніше, що багатьом виборцям абсолютно байдуже, з чиєї кишені дістається той переповнений гаманець на цьому базарі абсурду з назвою «українські вибори». І чим після таких виборів доведеться платити за ті піци та кури: якими тисячами за газ, електрику і воду, а, може, і за повітря. Ось такими ми стали на тридцятому році незалежності. То що, деградуватимемо далі?

Анатолій Жучинський