І ніякого «Все включено!» у 5-зіркових готелях, до чого звикли наші мандрівники! Бо унікальний вінничанин Вадим не просто застряг у Дахабі, а вже 6-ий рік зимує у теплих краях і днями знову збирається «у вирій» до Єгипту…

До речі, на інтерв’ю для «33-го каналу» Вадим прийшов не з пустими руками, а з дошкою із 750-ма цвяхами. Своєрідний тренажер для ніг пан Редько освоїв уже кілька років тому, а тепер сам виготовляє цю «диковинку» для екстремалів-цвяхоходів!

– Вадиме, як тебе занесло до нетуристичного Єгипту? І тебе там не сприймають як білого «чужинця»?

– Я зимую в Єгипті із 2011-го… Але кілька зим я пропустив, а загалом провів там уже 6 зимових сезонів. Все почалось із захоплення фрі-дайвінгом — пірнанням на великі глибини із затримкою дихання. І в Єгипті це все дуже просто — заходиш у тепле Червоне море — і одразу глибоко… Тому це моє основне захоплення там.

– А зимувати там справді дешевше, ніж платити комуналку на Вишеньці?

– Раніше було дешевше, тепер трішки ціни піднялись. Але комуналка реально — це 20-30 доларів, якщо це не спекотний сезон і увімкнений кондиціонер. Загалом найняти квартиру там прямо над морем коштує не дорожче, ніж у Вінниці чи Одесі… Але ти — в абсолютно натуральному світі, серед чистої природи, їсиш натуральні продукти і живеш серед відкритих, щирих людей. Плюс там немає алкоголю та міської суєти. Прийняли мене в компанію не одразу, бо люди там живуть за простим принципом: взяв — віддай! Якщо ти тільки береш, то тебе швидко виженуть із кола спілкування. Буває важко, були абсолютно голодні дні, навіть тижні, але новий день приносить нові зустрічі, емоції та їжу — духовну, музичну і в тарілці… Заробити грошей іноземцю в Єгипті майже нереально, бо це заборонено законом. Але коли ти граєш на дивній трубі Діджеріду з евкаліпта в кафе до 3-ї ночі для всіх, коли ти приводиш компанію іноземців, які все замовляють і платять чайові — то тебе приймають, тебе пригощають і садять за спільний стіл.

– В Єгипті немає карантину і масок?

– Є, але без цієї паніки та істерії, як у Вінниці та Україні… Такий у них менталітет, вони менше дивляться телевізор і більше знаходяться на відкритому по­вітрі. Тим більше, що я живу в Дахабі, який реально в 4 рази менший за Вінницю. І там немає переповнених тролейбусів, черг до ЖЕК чи Прозорого офісу…

Тому доводилось під час карантину виживати організацією музично-терапевтичних сеансів на березі моря… Бо там багато із Європи, Австралії чи Штатів пересиджували карантин.

– І як ти переключився на Україну? Сумував там за донькою, дружиною чи хоча б вінницьким салом?

– Після 6 зим там у наші реалії заходиш спокійно… Я за останні тижні був в Одесі, на Кінбурнській косі, їв кавуни, купався в морі, спілкувався із близькими мені по духу людьми, медитував, виготовив ось цю дошку із цвяхами для одного замовника і несу її на «Нову пошту» відправляти… Бо жити за щось же треба!

За донькою сумую, і нарешті ми зустрілись. Із дружиною наші шляхи розійшлись, але вона із малою також збираються до Єгипту. Про сало я забув, бо там свинини зовсім немає, і тому її не хочеться. Сумую лише за нашими лісами, гаями… Бо там пустеля, каміння і море…

– Ти ходиш по цвяхах?

– Так! Одного разу спробував, було боляче, пересилив себе і зрозумів, що це прикольно і корисно для здоров’я. А ще роблю спеціальні дошки і продаю їх по 80 баксів… І є покупці! І свій улюблений Діджеріду з евкаліпта довжиною 160 см із нотами мі бемоль — це краще, що я робив руками… І я готовий продати його за $600, щоб зробити ще кращий. І грати на ньому та радувати людей…

– Але ж однією грою на трубі не проживеш навіть у дешевому Єгипті?

– Мені 37 років, я добре знаюсь на комп’ютерах, пишу сайти, заробляю цим собі на життя, і нині, під час коронавірусу, дистанційна робота лише вітається… І кому яка різниця, де я пишу сайт — у Вінниці чи Дахабі? Біля Вишенського озера чи Червоного моря?

Але мені там краще, спокійніше і більш комфортно, ніж тут, де всі думають лише про політику, маски на обличчях, урожай картоплі, помідорів та чому в сусіда машина дорожча за твою…

Звісно, і в єгипетському раю буває депресія і хочеться якогось співчуття… Тоді я йду пішки в пустелю чи гори, голодую кілька днів і годую по дорозі останньою морквиною пустельних ящірок. Після такого походу і споглядання нічних зірок на небі ти розумієш, що життя прекрасне і варто цінувати кожен подарований долею день… Ще трішки побуду в Україні та полечу «до вирію», як ви самі сказали…

– Але ж борщ ти готував в Єгипті? Бо у твоєму Фейсбуку цей пост назбирав багато лайків та коментарів друзів…

– Так, це було круто, коли я зібрав усі інгредієнти та зварив місцевим друзям справжній борщ із Вінниці… Правда, без свинини, але він пішов «на ура!» І тепер мене знову і знову просять його повторити. Тому, якщо будете в Єгипті гостювати — варіть борщ, і вас носитимуть на руках…

– Твій стиль і типаж більше схожий на сучасного хіпі… Ти щаслива людина?

– Здається, я знайшов те, про що мріяв… Звісно, для більшості моїх однокласників із 33-ї школи та сусідів із Вінниці ці мої зимування в Єгипті — реальна «дічь»… Бо як це кинути все — квартиру, дитину і поїхати світ за очі «бомжувати» десь серед пустелі та чужих людей? Але мені добре там, де мені добре… Я знайшов свою струну, свою філософію життя, не женусь за золотом і грішми, можу не їсти днями чи готувати страву для всієї компанії, жити на 1 долар в день і бути щасливим… І кожному бажаю бути щасливим! Захочете розділити мої захоплення — зустрінемось в Єгипті! Я дуже відкрита людина, активно веду свій Фейсбук, і все моє життя як на долоні…