Вона відкрила в собі нове захоплення, яке раніше було їй не притаманне — петриківський розпис. Отямилась тоді, коли на стіні була вже ціла колекція.
– Що під руку потрапляє, те і розмальовую, – жартує Людмила Петрівна. Навчалась сама, тож просить не судити строго.
– Захопилась, коли довелось малювати першу картину за номерами. Онучка не могла сама справитися, бо картина була п’ятого рівня складності. І мене це затягнуло. Всім рекомендую — це як антистрес. Я зайшла в Інтернет і випадково потрапила на майстер-клас із Петриківки. Назавжди закохалася в петриківські розписи!
Спочатку пані Людмила набивала руку на папері. Потім почала малювати на дерев’яних дошках. Не все вдавалося, але згодом створила свій неповторний авторський стиль. Експериментує з кольорами, то на білому фоні, то на жовтому. Улюблений орнамент — калина, метелики. Матеріал, на якому малює, буває різний, але здебільшого – на дошках. Нещодавно петриківкою розписала старі стільці, які залишилися ще від батьків. Талановита майстриня постійно у творчому пошуку — пробує малювати на склі. У роботі користується акриловими фарбами та гуашшю. Використовує білячу щіточку і лише деталі домальовує «кошачкою». Не всі роботи були до душі, тому деякі перемальовувала.
– Людина протягом всього життя навчається. Коли станеш вважати себе найкращим майстром, це зупинить твій розвиток. Тому треба зрозуміти, що Петриківка — це велике мистецтво. А потім — практика, практика та ще раз практика.
Робіт у талановитої майстрині зібралось безліч, а знань ще більше. Хоче поділитися своїм досвідом та умінням з людьми. Тому мріє про майстер-класи та участь у виставках. Адже, петриківський розпис називають «мистецтвом вільних людей». Це історія нашого народу, це душа України. Петриківку потрібно зберігати і передавати любов до неї своїм дітям та онукам.
Ольга Корнійчук
