І піддавався за любов до украінських патріотів гонінням в Почаївській Лаврі?

Про несподівані повороти долі шанованого святого розповідає архімадрит Софроній:
– Преподобний Амфілохій Почаївський один з найшановніших святих в Україні. За допомогою до нього звертаються люди зі всього світу. Але мало хто знає, що преподобний ще при житті допомагав воякам УПА та молився за вільну Україну.

Він вигнав міліціонерів, які хотіли зачинити Троїцький храм в Лаврі, воскрешав мертвих, зцілював хворих, більшовики запроторили його до психлікарні, розстрілювали, хотіли скинути з монастирського парапету, не пускали в його село автобуси, але люди все одно ходили до старця.

Марія Григорівна Антонюк була повстанською розвідницею та секретаркою командира Енея, командувача військової округи «Богун» (УПА-«Північ»), потім пройшла тортури в НКВС та воркутинські табори.

– Це тепер вони в лаврі роблять з отця Амфілохія «руського», а раніше його звідти заледве не витурили. Йому довелося жити отут, у каплиці на цвинтарі, де й лікував людей, – розповідає пані Марія.

– Я знала святого ще з дитинства. А в той скрутний час – я його називаю героїчний час – отець Йосип, як тоді його звали, нам неабияк допоміг. Якби Йосип жив у самій лаврі, то, може, повстанці й не мали б до нього такого доступу. Ви навіть не уявляєте, яка це була конспірація.
Однієї березневої ночі 1945 року «друкарці» Енея довелося привести старця Амфілохія на допомогу пораненим бандерівцям.

Бій з більшовиками відбувся між сусідніми з Почаєвом селами. Тринадцять повстанців загинуло, троє поранених залишилися лежати в лісі.

– Я, саме йдучи в розвідку зі зв’язковою, дісталася до сусіднього хутора. Аж раптом у хату, де зупинилися, убігає незнайома мені підпільниця й запитує, киваючи на мене: «Хто це така»? Зв’язкова відрекомендувала мене: «Це від Енея». Нам розповіли про поранених і запитали, до кого можна звернутися за допомогою. Добре знаючи старця Йосипа, я відповіла, що допомогти може тільки він. Відтак одразу попрямувала назад у Почаїв».

Старець миттю відгукнувся на її прохання. Єдине, що запитав: «Де хлопці, куди йти?». Жінки ще не встигли перетягти поранених у найближчу криївку, як Амфілохій прибув на поміч.

Помолившись, він звернувся до секретарки Енея:
– Зараз я відвернуся та дещо зроблю, але запам’ятайте: про це ніхто не повинен знати.

– Отче Йосипе, то є конспірація, – відповіла дівчина, відступивши крок назад. – Про те, що ви тут були, не дізнаються навіть наші хлопці.

З того часу преподобний лікував бандерівців. Підпільниці перенесли хлопців у хату на краю лісу. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили отець Амфілохій ходив до поранених у мирському одязі та без довгого волосся, приховуючи, що він монах.

В 1946 році підпільниця ще раз зустрілася з преподобним, якраз напередодні свого арешту.

– Що робив преподобний, як саме їх лікував, які приносив трави, цього я вже не знаю, – завершує свою розповідь пані Марія. – Але він їх урятував. Отака була поміч отця Амфілохія для УПА. Згодом через наш зв’язок я довідалася, що хлопці піднялися на ноги та знову пішли воювати.

Преподобний Амфілохій потім передавав ліки й для іншого повстанця, що захворів на запалення легень. Тоді Марія виходила на старця через свою старшу подругу «тьотю» Зіну.

Після ув’язнення Марія знову зустрілася зі старцем.
Потрапивши в автомобільну аварію, жінка прийшла до преподобного. Побачивши її отець Амфілохій спершу довго дивився на неї, а потім радісно всміхнувся та привітав:
– Дитино! Ти є?! Є!

В нього на очах з’явилися сльози. Отець Амфілохій плакав, постійно повторюючи: «Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає…Вони повернулися, вертаються з каторги».

– Щодо політичних поглядів святого, то можу сказати одне: те, що винесла з розмов із ним. Він глибоко не вникав у ці питання, проте стверджував так: «Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї»-пригадує пані Марія.

Звісно, про такі речі він міг говорити не зі всіма, єдино з тими людьми з підпілля, які були з ним зв’язані та яким найдужче довіряв.

Отець завжди молився за всіх нас та повторював:
«Я весь час молюся. І моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх них молюся».

Преподобний отче Амфілохіє моли Бога за нас!