Подвиг кіборгів неперевершений:

– Ми на Вежі аеропорту в Різдво колядували. Було 24 градуси морозу!

Командир сказав: « більшість з нас -200 -ті -хто не хоче не їдьте…»

Наші колеги зібрали вислови самих кіборгів – оборонців Донецького аеропорту.  16 січня вони дали останній бій.

«Аеропорт був буфером між двома світами»;

«Аеропорт утримували з власної волі не кіборги, а звичайні люди»;

Командир сказав: «Більшість із вас будуть «двохсоті». Хто не хоче – той не їде»;

«Боєць запитав, чи правда, що в пеклі такий самий запах, як в аеропорту»;

«Найстрашніше – дорога у ДАП і розвантаження БТР»;

Серед тих, хто атакував аеропорт місцевих було мало»;

«Ми бачили у бінокль розп’яті тіла наших хлопців»;

«Одного нашого задушили, а іншого спалили живцем – ось із ким ми воюємо…»;

«Ми були «медіаприводом», щоб не все було погано»;

«Коли приїжджав «росгумконвой» із РПГ, нас обстрілювали кожні 7 хвилин»;

«Усе стріляє, все вибухає, залізо рипить.. Це був жах»;

«Оборона ДАПу трималася на Майку – Максиму Миргородському. За таким командиром скрізь підеш»;

Такого я не бачив ні в Іраку, ні в Африці, ні в Косово»;

«Я був наймолодший командир. Дитячі малюнки нам дуже піднімали настрій»;

«Ми не вживали алкоголь чи психотропні засоби. Адреналіну та злості вистачало»;

«Найсправжніші кіборги – хлопці, які були на диспетчерській вежі»;

«Було багато поранених. Термінал утримувало 10 чоловік»;

«Аеропорт Донецьк, а ми називало його просто АД»;

«Бій тривав вісім годин. На нас ішли 10 танків і піхота»;

«З вересня до листопада у ДАПі був «Правий сектор». Ми воюємо на совість»;

Це, мабуть, найтяжче, що може бути, – коли помирає твій друг»;

«Усі були контужені, слабкі. Поїсти нема коли. Бій ішов невпинно»;

«Ми бачили і чули тих, хто нас атакує: кадирівці і російський спецназ»;

«Ця війна і оборона аеропорту сформували справжнє чоловіче покоління.»;

«Вони використали перемир’я, щоб підірвати аеропорт»;

«Я досі не розумію, навіщо було заїжджати через їхній блокпост»;

«Вони не забирали своїх поранених і убитих. І під час атаки бігли по тілах своїх»;

«Коли починалося паремир’я, приїжджали танки і стріляли по нас»;

«Без волонтерів ми б не втримали аеропорт стільки часу. Те, чим вони нас оснащували, рятувало життя»;

«Мама не знала, де я, але впізнала мене на фотографії Лойка»;

«Усі були рівні – кожен вартий, не більше не менше, свого життя»;

«Ми в туалет ходили на колінах і їли поменше їжі»;

«Ті хто воював і воює по-справжньому, усі герої»;

«Аеропорт здали через помилки військового керівництва»;

«Ми показали: український дух незламний»;

«В аеропорту я зрозумів, що означає проклинати війну»;

«Фраза кіборги витримали – не витримав бетон – точно відображає події.»;

Мій друг Ігор вивів пораненого, а тоді повернувся назад. Його вбив «Моторола».

Ігор Брановицький, грудень 2014 року (Фото Руслана Боровика). Після підриву бойовиками терміналу аеропорту, залишився з пораненими побратимами. Потрапивши у полон до бойовиків, Ігор Брановицький зберіг життя іншим своїх побратимам, заявивши, що саме він є кулеметником підрозділу. За це, як стверджують очевидці, бойовики кілька годин жорстоко били Брановицького, а убив його громадянин Росії Арсеній Павлов «Моторола».

З часом і цей кат прийняв Божу кару – був підірваний і заживо згорів.

Ці люди увійшли в історію України як символ незламного духу: