Подвиг кіборгів неперевершений:
– Ми на Вежі аеропорту в Різдво колядували. Було 24 градуси морозу!
Командир сказав: « більшість з нас -200 -ті -хто не хоче не їдьте…»
Наші колеги зібрали вислови самих кіборгів – оборонців Донецького аеропорту. 16 січня вони дали останній бій.
«Аеропорт був буфером між двома світами»;
«Аеропорт утримували з власної волі не кіборги, а звичайні люди»;
Командир сказав: «Більшість із вас будуть «двохсоті». Хто не хоче – той не їде»;
«Боєць запитав, чи правда, що в пеклі такий самий запах, як в аеропорту»;
«Найстрашніше – дорога у ДАП і розвантаження БТР»;
Серед тих, хто атакував аеропорт місцевих було мало»;
«Ми бачили у бінокль розп’яті тіла наших хлопців»;
«Одного нашого задушили, а іншого спалили живцем – ось із ким ми воюємо…»;
«Ми були «медіаприводом», щоб не все було погано»;
«Коли приїжджав «росгумконвой» із РПГ, нас обстрілювали кожні 7 хвилин»;
«Усе стріляє, все вибухає, залізо рипить.. Це був жах»;
«Оборона ДАПу трималася на Майку – Максиму Миргородському. За таким командиром скрізь підеш»;
Такого я не бачив ні в Іраку, ні в Африці, ні в Косово»;
«Я був наймолодший командир. Дитячі малюнки нам дуже піднімали настрій»;
«Ми не вживали алкоголь чи психотропні засоби. Адреналіну та злості вистачало»;
«Найсправжніші кіборги – хлопці, які були на диспетчерській вежі»;
«Було багато поранених. Термінал утримувало 10 чоловік»;
«Аеропорт Донецьк, а ми називало його просто АД»;
«Бій тривав вісім годин. На нас ішли 10 танків і піхота»;
«З вересня до листопада у ДАПі був «Правий сектор». Ми воюємо на совість»;
Це, мабуть, найтяжче, що може бути, – коли помирає твій друг»;
«Усі були контужені, слабкі. Поїсти нема коли. Бій ішов невпинно»;
«Ми бачили і чули тих, хто нас атакує: кадирівці і російський спецназ»;
«Ця війна і оборона аеропорту сформували справжнє чоловіче покоління.»;
«Вони використали перемир’я, щоб підірвати аеропорт»;
«Я досі не розумію, навіщо було заїжджати через їхній блокпост»;
«Вони не забирали своїх поранених і убитих. І під час атаки бігли по тілах своїх»;
«Коли починалося паремир’я, приїжджали танки і стріляли по нас»;
«Без волонтерів ми б не втримали аеропорт стільки часу. Те, чим вони нас оснащували, рятувало життя»;
«Мама не знала, де я, але впізнала мене на фотографії Лойка»;
«Усі були рівні – кожен вартий, не більше не менше, свого життя»;
«Ми в туалет ходили на колінах і їли поменше їжі»;
«Ті хто воював і воює по-справжньому, усі герої»;
«Аеропорт здали через помилки військового керівництва»;
«Ми показали: український дух незламний»;
«В аеропорту я зрозумів, що означає проклинати війну»;
«Фраза кіборги витримали – не витримав бетон – точно відображає події.»;
Мій друг Ігор вивів пораненого, а тоді повернувся назад. Його вбив «Моторола».
Ігор Брановицький, грудень 2014 року (Фото Руслана Боровика). Після підриву бойовиками терміналу аеропорту, залишився з пораненими побратимами. Потрапивши у полон до бойовиків, Ігор Брановицький зберіг життя іншим своїх побратимам, заявивши, що саме він є кулеметником підрозділу. За це, як стверджують очевидці, бойовики кілька годин жорстоко били Брановицького, а убив його громадянин Росії Арсеній Павлов «Моторола».
З часом і цей кат прийняв Божу кару – був підірваний і заживо згорів.
Ці люди увійшли в історію України як символ незламного духу:
Царство небесне, вічна пам’ять Героям, що віддали своє життя за нашу свободу та незалежність України!
Вічна пам’ять героям!