Дві вінничанки-пенсіонерки звернулися до редакції і розповіли про самотнього 34-річного сусіда, який зник ще 25 січня. Але досі не з’являвся, і заяву від них в поліції не прийняли, бо вони йому не родички.

– Анатолій Бендовський стоїть на обліку у психлікарні, але він не агресивний, нікому шкоди не завдавав, — розповідає Зінаїда Романова. — Якось у нього були напади агресії від самотності і безнадії. Тоді він поламав у своїй квартирі стіни… Але до людей він дуже добрий, жодних претензій не може бути до нього. Майже ні з ким не спілкувався. Мав собачку і з нею говорив. Свого часу його маму позбавили батьківських прав (йому тоді було не більше 5-6 років, зараз — 34), Анатолія виховував батько. А коли той два роки тому помер, чоловік залишився самотнім у двокімнатній квартирі на десятому поверсі. Багато мешканців нашого будинку поклали око на це помешкання. Кладовку вже забрали, а тепер, мабуть, думали, куди б цього чоловіка подіти, щоб привласнити квартиру. І ось з 25 січня Толя зник.

Ми люди сторонні, не родичі. Ніхто нам не скаже, де він є. Ми можемо тільки припускати, що зник він не випадково, і до цього причетні люди, котрі дуже придивлялися до його квартири. Ми хотіли б дізнатися, де він зараз, що з ним. Анатолій Бендовський – високий русявий хлопець, 1986 року народження. Коли батько був живий, то він його лікував. А сам він до лікарів звертатися боявся, думав, що з нього зроблять «овоча» і закриють в якийсь інтернат, а квартиру заберуть. Після смерті батька йому призначили пенсію по втраті годувальника. Але цих грошей він не отримував, бо у нього раптом зникли документи.

Не так давно підвернулася йому якась хитра жіночка, котра з ним розписалася і під заставу цієї квартири взяла кредит. Затримуватися не стала і дуже швидко виїхала до Польщі нібито на заробітки. Думаємо, вона й розписалася з ним тільки для того, аби кредит взяти. Тепер квартира 140 по проспекту Космонавтів, 36а під арештом, у нього росте борг за комунальні послуги. (Будинок цей у самому центрі Вишеньки, поблизу фонтана з Атлантом і Сонячною системою). Толя чесно викручувався, як міг, збирав металобрухт, щоб хоча б якісь копійки на шматок хліба мати. Це страшно, бо у Вінниці вже була така історія. У 2002 році зникла моя самотня подруга. Згодом її розчленоване тіло збирали по смітниках, а квартиру забрали «чорні ріелтори»… Про цей випадок вся Україна гуділа! Тоді в нас теж у поліції заяви не брали, бо ми їй чужі люди.

– Нам не байдуже, Анатолія дуже жаль. У мене донька вже вісім років така ж, — розповідає Тамара Іванова. — Тому я знаю цю біду. Плакала, казала нашим сусідам: у нас 168 квартир і ніхто йому не співчуває! Як можна бути такими жорстокими! Навіть коли тваринка загубиться, то в людей більше співчуття виникає. А тут — жива людина! Ми йому їсти носили. Він кожному шматочку дуже радів. Ми дзвонили до його лікаря, питали: можливо, його поклали до лікарні? Шукали в наркодиспансері, в інших установах. Його ніде немає! Дзвонили у міську раду. Там теж нічого не відповіли. А наші сусіди з нас сміються. Кажуть, що він сидить у СІЗО. Але хто ж його туди посадив? І за що? Питаємо сусідів, а вони: він тут кричав-верещав, то на світанку 25 січня його голого-босого забрали і вивезли у невідомому напрямку. І потім, якщо він повернеться, то квартири ж у нього не буде! Житиме у під’їзді, як собака? Ми навіть розшукали телефон його матері (вона живе зараз у Хмельницькому), дзвонили їй. Але вона відказала, що ніякої заяви не писатиме і зниклого сина розшукувати не буде. Бо колись, коли вона приїхала до нього, він її вигнав зі словами: а де ти раніше була? Але ж треба зважити на те, що він хворий!

Час спливає. Квартира досі не опечатана, ЖЕК так і не подбав про це, і зацікавлені сусіди вже в ній порядкують. У тому помешканні ніхто й не прописаний. Жінки переживають, бо переконані, що заради житла зараз люди можуть піти на що завгодно.

Вислухала
Тетяна КОНДРАТЬЄВА