– 17 лютого 2015 року – трагічна, жахлива дата в житті моєї сім’ї, як і в житті всієї України. Місто Дебальцеве, АТО, котел і звістка про те, що Женя зник, чутки, що підірвався, поранений… ці події й досі в моїй свідомості…. Але тоді, 17 лютого, я ще не знала і не хотіла навіть припустити, що мого коханого чоловіка вже немає серед нас. 17 днів пошуків, 17 днів темряви й болю, через який довелося нам пройти, це неможливо описати словами.
Ми молилися, благали Бога, щоб зберіг, хай поранений, скалічений, головне, щоб живий… але, на жаль… Женя загинув… Загинув героїчною смертю, рятуючи пораненого побратима… В цей день загинуло чимало українських воїнів, молодих мужніх красенів, які не дочекалися свого світанку під Дебальцевим, хто поліг у цій кривавій м’ясорубці. Хочеться, щоб пом’янули всіх їх у ці дні. І пам’ятали.
“Не спіши. Вже весна наступає. За мить.” Весна наступає.
Уже шоста. Без нашого Жені і його побратимів Товта Шандора і Віталія Химича. Без усіх наших героїв. Головне, щоб ці смерті не були марними…
Валентина Лісова
