Моєму нареченому — 40 років. Моєму татові — 49. Мама шокована і кричить, що така велика різниця для шлюбу — це дуже погано, молить мене, щоб я пошукала когось кращого серед своїх ровесників.

А ще — Станіслав розлучений, і зовсім нещодавно я від інших людей дізналася, що в нього є донька. Я можу зрозуміти своїх батьків, бо вони хотіли не такого зятя для єдиної доньки. Найгірше те, що одружуватися він не збирається.

Він старший за мене на 12 років. Ми познайомилися тоді, коли майже всі мої подруги щасливо повиходили заміж, а мені страшенно не щастило на нормальних хлопців. Коли мама дізналася про Станіслава, стався великий скандал, вона вимагала, щоб я порвала ці стосунки.

Я її розумію, але розлучитися з коханим чоловіком не можу. І різниці у віці непомітно, він виглядає молодо, завжди доглянутий, має свій невеликий бізнес. Я не розпитувала його про особисте життя, насолоджувалася тим, що мала, і чекала, коли він розповість про все сам. Знала, що розлучений. А нещодавно дізналася і про чотирнадцятилітню доньку… Ні, я нічого не маю проти дітей від попередніх шлюбів. Але навіщо ж приховувати? Він постійно зустрічався з донькою, дзвонив їй, а мені брехав, що зайнятий на роботі або що мама захворіла і він не може приїхати. Він приїжджав до колишньої дружини, а вона, мабуть, дуже сподівалася, що він повернеться.

Я живу окремо від батьків. Для єдиної доньки вони купили квартиру, і йому такий варіант дуже зручний: приїхав-поїхав. Ні, він не якийсь покидьок. Дуже уважний, допомагає. Коли я хворіла, він залишився, щоб піклуватися про мене. А не одружується, бо каже, що не хоче доньку образити. У неї — небезпечний вік. Та й його колишня заміж не вийшла. Так вони обоє крутяться навколо неї і живуть тільки її інтересами.

Він знає ставлення моїх батьків до нього. Якось я вирішила влаштувати їхнє знайомство і не попередила, коли батьки були в мене. Мама негайно влаштувала істерику, батько мовчки вийшов, а я потім довго просила у Станіслава вибачення за такий «сюрприз».

Чого я чекаю — не знаю сама. Першою піти від нього не маю сил, бо дуже люблю. Залишається тільки чекати, що колись він зрозуміє, що для нього важливіше. Але час спливає! Що мені робити?

Оксана ГОЛУБ