13 лютого у далекому 1966 році на весільний рушник стали Веліна та Володимир Залізняки. З того часу йдуть по життєвій дорозі пліч-о-пліч.
Пройшли разом навчання у Немирові та Одесі, важку працю у колгоспі рідної Михайлівки. Разом долали труднощі, ділили радощі. Чимало подружжя пережили випробувань долі, та, незважаючи на це, не втратили взаєморозуміння, залишаються підтримкою один для одного. Виростили двох синів – Олександра та Сергія, дочекалися трьох онуків. Подружжя Залізняків є взірцем людяності, доброти, небайдужості, адже завжди працювали для людей, віддаючи їм частиночку себе.
– Я старший за Веліну на сім років, хоч з одного села, але раніше ми не зустрічались. Служив я в армії, останні два роки у Ленінградській області, звідти за комсомольською путівкою поїхав на новобудови комунізму аж під Естонію, — каже Володимир Залізняк. — Там пропрацював 5 років, і потягнуло мене назад, до рідної України. Робив у Вінниці на ескаваторі. Якось нас відправили у моє рідне село. І там голова колгоспу побачив, як я працюю, і переманив до себе. Й тут я зустрів свою кохану Веліну, відразу зрозумів, що хочу з нею одружитись. Так сталось, що сім років не давав нам Бог діток, вже й, чесно кажучи, зневірились. Але яким було диво, коли Веліна таки завагітніла і народила у 1974 році сина Сергія. Через три роки народився і Сашко. Нашому щастю не було меж. У Гуменській сільській раді головним бухгалтером пропрацювала Веліна 33 роки. Я ж трудився спочатку трактористом, а коли з відзнакою закінчив сільськогосподарський технікум у Полтаві, завідував майстернею, був бригадиром тракторної бригади. І тоді працював начальником мехзагону, куди входили тракторна бригада, автопарк та рільнича бригада. У 1994 році мене запросили у сусідній Липовецький район, де трудився головним інженером. Доводилось раненько вставати, щоб бути на місці о сьомій ранку. 16 кілометрів долав в один бік попутками. Останнє місце роботи – голова ревізійної комісії, на жаль, через проблеми зі здоров’ям пішов на заслужений відпочинок.
На питання, як вдалось 55 років прожити щасливо у парі – пара усміхається.
«Ви знаєте – все було, щоб розказати, це ціла історія. Село є село, як рано пішов, то під вечір повернувся. Яка тут романтика. А це Господь так нас тримає разом. Терпіння, діти та онуки – це головні наші мотиватори триматись купки. Якщо посваримось, то нема такого, щоб хтось постійно просив вибачення. Ми двоє поступливі. Звісно, без любові та поваги теж не обійтись», — додає Володимир Залізняк.
Того ж дня побрались і Кондратюки — Віра Олександрівна та Сергій Феодосійович.
Кажуть, прожити 55 років у шлюбі – це справжнє щастя і щира любов.
«Ми з чоловіком однолітки – народились 1942 року. З одного села. Разом росли та навчались у школі. Батька Сергія Феодосійовича вбили на фронті, тож він його навіть не пам’ятає. Матір залишилась із трьома дітьми на руках. Нас у сім’ї було шестеро. Сергій найменший, і я наймолодша у родині. Чоловік працював у колгоспі біля телят, щоб хоч якось допомогти мамі. Коли повернувся з армії, пішов на танці у клуб. Й там ми вже подивились один на одного як хлопець з дівчиною. Провів додому, так і засватався. Я до цих пір дуже добре пам’ятаю наше весілля — гуляли чотири дні. Саме розтанув сніжок, то танцювали на вулиці. Так, це було скромно, не те, що зараз ресторани. Але якось так щиро, дружно, радісно. Старші сестри спекли нам весільний коровай. Невдовзі народився син Анатолій, якому нині 53 роки, молодшому Юрію 50 років. Буквально через рік після народження синів я повернулась у ланку сапати буряки, важка була робота. Добре, що хоч моя мама сиділа з дітьми. Сергій Феодосійович трудився 25 років трактористом. З колгоспу ми й пішли на пенсію, — каже Віра Кондратюк. — Дочекались трьох онуків та чотирьох правнуків. На наше «смарагдове» весілля діти привезли коровай, усі зібрались за святковим столом та відзначили цю гарну дату. Секрет щасливого подружнього життя – це вміння розуміти, не конфліктувати, один одному допомагати. Ніколи чоловік мене не образив, поганого слова не сказав. Зараз, звісно, квіти не дарує, але колись то було й таке. Любимо разом дивитись телевізор та співати українських народних пісень. Молодим парам я бажаю взаємоповаги, злагоди, любові – без цього не буде нічого».
Вітаємо сімейні пари із таким славним ювілеєм. Бажаємо гарної погоди в серці і в душі, здоров’я, щастя в подальшому житті, миру в родині!
Вікторія Снігур
