Я і більшість моїх колег – журналістів з першого дня рік про це вже не лише пишемо, але і відчула «на власній шкурі».
Як «вичухуватись» самим і долати аргументами і фактами вал антикороноістерії – вже може чи не кожен мій колега написати книгу.
Але портрети із траурними стрічками перед очима – спочатку досвідчених і відомих медиків, вчителів, директорів! Потім сусідів, членів родини і цілих сімей…- Переконливий аргумент навіть для самодурів! Бо ж якщо повезло перший раз, то вже є і другий, і третій ПОВТОРНИЙ рази!
Кожна трагічна доля про яку пишеш – закарбовується у журналістському серці!
– Так лише ж 27000 жертв коронавірусу по Україні – кажуть скептики! А тепер уявіть цей цвинтар із домовин «прокаженних», похованих в мішках! Мало? Скільки осиротілих дітей! А є ж вже такі, в кого коронавірус одночасно забрав батька та матір! Одразу в дитбудинок!
Відлік жертв все молодшає. Вік сиріт все меншає! Як і істерій! Люди нарешті зрозуміли, що це біда і рулетка, від якої не застрахований ніхто!
Але якби ви лишень знали як нам давалась щоденно за весь рік ця правда – подавати повну і всебічну інформацію! Зі скількома самодурами і прицуцуватими динозаврами ми зіткнулись!
А скільки було гвалтів і навіть судових позовів! А ще анафем «істінних»! Скільки брехали в очі і поза них! Скільки було образ знайомих і навіть близьких!
Але виявилось, що і тут потрібна правда. Ми, журналісти 33-го», в роковини проголошення пандемії, коронавірусу хочемо подякувати усім сміливцям, хто не побоявся сказати правду про власну хворобу чи правду про факти спалахів в установах, на власному прикладі вчив і застерігав інших. Хто переступив через страх бути зацькованим і незрозумілим, заради порятунку та застереження інших.
Я і мої колеги за цей час написали тисячі історій. Були у нас і таємні інформатори, які допомагали подолати табу незрозумілої секретності, містечкові замовчування, розуміючи, що суспільство має знати правду! Потім ділились розпачем чоловіки, дружини, діти тих хто втратив…. застерігали всіх!
– Згоріли легені за три дні!
– Ходив на роботу і миттєво все – 99 – це безнадія! – І це сповіді навіть не звичайних людей, світил медицини! Хто таке бачив?
Вже і у моїй родині та колективі «33-го» більшість перехворіла на коронавірус.
Перша хвиля перепала на сім’ю брата. Одразу троє. Осіння хвиля зачепила мою сім’ю і сестри. По черзі перекосило 7 чоловік.
Мені взагалі був «подарунок» на день народження.
В колективі більшість уже коронована!
Серед друзів 50х50. Я все більше відчуваю, що таки перехворіє тих 60 відсотків українців. І ловлю себе на думці, що якщо в моєму оточенні така статистика, то може вже ми до колективного імунітету близько!?
Але темінь найбільша перед світанком! І вона схоже наступила! Останні новини – жесть: лікарні, реанімації у Вінниці заповнені вщент! Жодного вільного місця у інфекційці! В лікарню потрапила ціла родина. Виздоровіла лише донька. Подружжя померло через день… І такі повідомлення чи не щотижня!
– Сьогодні найдорожчу мені людину побачила в масці для дихання!
– Ти виздоровієш кажу я їй всім серцем і душею!
Кажу і усім вам! Я пережила! Я знаю!
Бережімо себе і рідних! І може так, як ніколи!!!!! До вакцинації ще так далеко! Червона зона – може вже завтра!
З повагою,
Тетяна Редько
